6.4

Ось же нахаба! Мало ще я його вкусила, треба було ще ляпаса на додачу. Ух, індик. Як же він мене бісить, а ще не давно, як закохана дурепа, ледь на "задніх лапках" біля нього не танцювала, до рота заглядала, що скаже, як погляне. І все заради того, щоб Тимур звернув на мене свою увагу.

Принц знайшовся, тільки свого білого коня десь по дорозі втратив. Хоча стоїть його кінь, себто автомобіль, тільки чорний. І тут все у нього гаразд. Дратує до гикавки. Та щоб тебе коти пооб... лапами походили.

От, зараза, і коня має, тільки металевого. Не дарма такий пихатий, все при ньому є - і красивий, і розумний, аж страшно харизматичний, пройти повз спокійно не можливо, щоб не помилуватися. І хизується усім цим.

Ясно, що не має відбою від дівчат, самі на шию чіпляються, і килимками під ногами стеляться, ось і чекає від мене аналогічної поведінки. Тільки мені відомо, що для нього це проста гра.

І від таких думок сльози на очі навертаються. Ну чому це дурне парі саме на мене, що їм я такого поганого зробила? Я ж звичайна дівчина, як і безліч інших, що крутяться поблизу їх, вибирай будь-яку. Та ні ж, потрібна саме Маргарита.

На душі так нестерпно боляче та важко стало. Коли підслуховувала їхні плани не було такого, чи це грав адреналін у крові, та і підтримка подруги, під боком, допомагала не розклеїтися. Зараз же мені з усім потрібно якось самій справлятися.

Не буду ж я Лєрку скрізь за собою тягати. Он Стас, незважаючи на заборону Артема, прилип до неї гірше п'явки. Чи все ж таки домовився з Артемом? Раз той його не чіпає. Цікаво, що він пообіцяв?

Не зчулася, як забігла на задній двір. А там стикнулася носом з грудьми Артема. Та що ж мені сьогодні на них так щастить, як не один так другий. І як на зло більше нікого немає поблизу.

- Ей, мала, стій, - схопив за плечі, та вдивляючись у обличчя спитав, - з тобою все гаразд?

- Га? Що? - загальмовано відповіла, - а, так, все добре.

- Точно? Щось мені мало віриться, - підозріло примруживши очі, далі розглядає мене наче щойно побачив.

- Що там басейн? Вже встановили?

Вирішила перевести з незручної теми, нема чого йому знати, що відбувається між нами трьома, себто що я вкурсі про парі, і веду свою гру паралельно. Чесне слово, дикість якась. І як мені з ними до кінця літа з глузду не з'їхати? Чи ще куди гірше - не закохатися. Он вже погляд відвести не можу від Артема.

- Так, басейн вже встановлений, воду набираємо, тільки сьогодні ще не лізьте туди купатися, потрібно всі необхідні процедури провести...

Він розповідав очевидні речі, а я залипла спочатку на його очах, які ж вони у нього гарні, ніколи не звертала увагу. І треба ж було опустити погляд на його губи, цікаво вони такі ж, як і тієї грозової ночі, чи це була магія того моменту, і якщо я зараз його поцілую, то нічого особливого не відчую, чи все ж відчую?

І що ви думаєте? Я як під гіпнозом потягнулася навшпиньки до нього, так як він досі тримав мене, далеко тягнутися сильно не потрібно було, і поцілувала. Сама поцілувала. Тааак, оце я смілива стала, або здуріла.

Секунда, друга... Артем спочатку застиг, а потім міцніше притис мене до себе і поглибив поцілунок. Та він злетів з котушок, ніби дорвався до бажаного, такого ласого частування.

Якщо я думала, що нічого не відчую в його обіймах, то дуже сильно помилялася. Це було дивовижно. Не те що з Тимуром. Я що їх вже порівнюю? Хто краще цілується, жах, оце докотилася.

- Рито... яка ж ти гарна... кошенятко моє... - шепотів Артем, мало не задихаючись, цілуючи та обіймаючи все сильніше мене.

Почувся писк Лєри із двору, її там що, катують? Чи водою обливають? А може, вже і в басейні купають.

І це допомогло мені трішки прийти до тями. Але не надовго. Що я творю? Я сама накинулася з поцілунками на хлопця. Та він і сам не проти, шепотів мій внутрішній голос, виправдовуючи мої дикі дії.

Повторення писку, і його наближення. Знову нагадало - так потрібно закруглятися, інакше нас застукають за цікавим заняттям.

- Вибач, я сама не знаю, що на мене найшло, - пробелькотіла виправдовуючись, намагаючись відсторонитися, а щоки горять, можна смажити на них м'ясо.

- Не потрібно вибачатися, я сам би зробив це, якби не ти перша почала, - Артем вдоволено посміхається, впираючись своїм чолом об моє, та погладжує моє волосся, а серце так стукає, ось-ось вискочить з грудей.

- Я краще піду, - ніби дозволу питаю, - там вечерю на стіл пора ставити.

- Ага, іди, - і знову поцілував, тільки цього разу коротко, але не менш пристрасно.

Я в кінець здуріла. Так як іду, і посміхаюся сама до себе дурнуватою, задоволеною посмішкою. І чомусь зараз мене не турбує, що Артем також один з учасників парі. Що зі мною відбувається?