3.1

Тиждень нашого з Лєркою відпочинку пройшов чудесно. Ми займалися простими хатніми справами швидко, і це не вимагало багато часу та зусиль, а решта часу була у нас вільна для будь-якої забаганки.

А зайнятись нам було чим. Одні прогулянки до озера та по лісі відправляли у прострацію блаженства. Що може бути кращим за неспішну ходу на свіжому повітрі, та ще й з найкращою подругою, з якою можна безмежно розмовляти на будь-які теми, і ніколи не буде нудно.

За постійні гостинці від баби Нюри ми зголосилися допомагати дещо їй у господарстві. На стільки це дозволяли наші вміння. Не могли ми брати просто так у неї продукти, знаючи як бабусі вже важко працюється. Старенька вже, а ще тримає корову, курей та кроликів. Не забувайте, що ще є город.

Тож наші гуляння комбінувалися з допомогою бабі Нюрі. Ну і її постійними повчаннями, що ми маємо робити, щоб "відхопити гарного хлопа". Що тут поробиш, така вже вона є, а нам і цікаво послухати, та й весело.

Артем, як і домовилися, приїжджав на ніч, така собі охорона. І жодним чином нам не заважав. У нього вистачало своїх клопотів, тож йому було не до нас. Сесія не так швидко здавалася, як він того бажав. Один екзамен їздив два дні підряд здавати. Ох і злющий ходив. Ми його десятою дорогою обходили. Хто його знає, де покусає.

За всім спокоєм та безтурботність, яка нас окутала, ми як ті кішечки, що об'їлися сметанки, розгубили свою пильність. А даремно.

Про парі, ми також забули, от диряві голови. Та хлопці про все пам'ятали, і впевнена готувалися.

Так от одного прекрасного ранку все звалилося нам, як сніг серед літа, на голови.

Ми солодко потягувалися після сну, та не причесані, заспані красуні патягували свій ранковий чай у затишних кріслах на терасі... Краса...

А тут бах... Ворота хтось відкрив. Машина чужа до нас у двір заїжджає. Не зрозуміли, це що за новини? А далі і батьки наші заїжджають у двір.

І поки ми вирячивши очі сиділи і не вірили в те що робиться, ті засранці, себто Артем, Тимур і Стас, весело розвантажували свій автомобіль. А потім ще весело щебечучи з нашими мамами і татами, ще й там засвітились, забрали всі пакунки і з батьківської машини.

Заносять все в будинок сяючи посмішками, як натертий казан. Нам підморгують, от би лупалки повилазили. А ми тут розсілися красуні в піжамах з кумедними мордочками, роти пороздзявляли недотепи. Тікати треба, та швидко.

Тати ще на дворі організаційні питання вирішують, мабуть що і де жарити будуть. Мами, вже тут як тут, біля нас танцюють та посміхаються. Чує моя інтуїція, щось нечисте. А внутрішній голос, просто таки, волає - бути халепі!

- Привіт, дівчатка, ви тільки прокинулися, от же сонькі, а ми от приїхали разом з хлопцями, - мамо, я і так бачу, що не з інопланетянами, хоча в даній ситуації краще б це були вони.

- Вони такі милі, а які чемні, - ну-ну, це ви тітко Любо, все про них не знаєте.

- Ви б до них придивилися, - після маминих слів я з Лєркою дружно подавалися своїм улюбленим фруктовим чаєм, добре хоч не кусок шоколаду посеред горла застряг.

- Ми, це й во... підемо перевдягнемося, - відкашлявшись, вирішила швидко втекти.

- Це ви правильно, а то не гоже зустрічати гостей в піжамах та розпатланами, ви тут геть вже здичавіли вдалені від цивілізації, - ну вже спасибі тітко Любо.

Вирішили не прирікатися з мамами, нема сенсу, всеодно вони будуть праві. Втікли приводити себе до ладу.

Отак завжди, один єдиний раз вирішили розслабитися, мол хто нас побачить, і піти зранку посидіти тільки прокинувшись. А тут нате, розпишіться. Закон підлості спрацював безвідмовно.

І чого вони приперлися так рано? Завжди ж після одинадцятої приїжджали, а зараз нема і десятої, непорядок. Цікаво, хто така рання пташка, що всі так згуртувала ні світ ні зоря піднятися, щоб встигнути скупитися, а м'ясо, явно, сьогодні купували на шашлик.