1.3

Минає хвилина, друга... І... Нічого... Що, серйозно? Цю витівку нам пробачать?Тиша затягнулася...

Він нас почув чи ні? Незрозуміло... час покаже. А ми сидимо не рухаємося, боїмося навіть дихати, такі напружені, у нас ціла операція піде коту під хвіст, якщо нас розсекретять. Я тут вже план помсти починаю складати, так просто ніхто нічого не залишить, навіть не надійтеся.

- Хм... Добре, - що добре? – Тільки домовимося. Поставимо рамки через які переступати не можна.

- Пропонуй... - ух, яка рішучість в голосі.

- По-перше тримай свої причандали в штанях...

Він що мене дурепою вважає, і думає, що я вуха розвішу і калюжою розтечуся, чи килимком перед ним буду стелитися?

- Я тобі вже сказав, не дурень...

- Це добре, що не дурень. Доки ти крутишся біля Рити, щоб ніяких твоїх тимчасових дівок...

- Ти знущаєшся? - а що так? Відмовляйся, цілішим будеш.

- Тоді ніякої домовленості... – а він хитрун.

- Гаразд, ніяких дівок, що далі?

Який нетерплячий, ох я влаштую тобі, Тимур, веселе життя, даремно ти так зі мною, ще не знаєш на кого попав.

- Ніяких насмішок та обговорень, знаємо тільки ті хто тут присутній.

Це що він нам повідомляє? То ми і так ні пари з вуст. Я заплуталась, він знає що ми тут і підігрує, чи ні?

- Це само собою зрозуміло, у нас завжди так, ніхто чужий знати не буде.

- Я на всяк випадок нагадав, бо бачу пам’ять вас підводить. Лєрку не чіпаєте, - пригрозив хлопцям, а нам зелене світло для дій, ох ви б в цей момент Лєру побачили, Джокер відпочиває.

- А до чого тут твоя сестра...

- Нагадав для Стаса.

- Не буду я до неї лізти...

- Я добре вас знаю, ти мав до Лєрки підкотити за умовами парі? – пауза затягнулася.

- Так, мав, але Тимур перший справився, для чого тепер мені до не підкочувати? - знехотя признався. А Лєра скоро до стоматолога піде, надіюсь всі зуби цілі залишились. Не заздрю я Стасу.

- От і тримай свої горіхи при собі. Далі, якщо до нового семестру нічого в тебе не вийде, ти відступаєш... – продовжує Артем.

- То ти ставиш часові рамки?

- Так, ти все правильно зрозумів, немає для чого розтягувати на незрозумілі терміни...

- У тебе такі ж рамки будуть, чи собі ти не відмовиш розтягнути час? – незрозуміла.

- А ти боїшся? Сумніваєшся що встигнеш? – геть нічого незрозуміла.

- Приймається, тільки у мене до тебе питання, ти у неї постійно на очах, не думаєш що у нас не рівні умови?

Це що... це вони двоє на мене ставку роблять, хто швидше мене охмурить? Ну Артем, я від тебе такого не очікувала, гаразд Тимур, я вже переконалася, що він парнокопитне рідкісне.

- Що ти хочеш?

- Літом ви на дачі будете постійно? Так як завжди?

- Припустимо... так як завжди.

- Я маю бути тут також, придумай як, це вже за тобою, - ага на літніх канікулах значить.

- І мене не забудьте, ви будете всі тут, що мені самому робити в місті?

Стаса для повного щастя не вистачало, відмовся Артем, прошу, я твої шоколадки перестану красти, чесне слово.

- Гаразд, разом будемо, щось придумаю.

От зараза, ну все піду зі схованки весь шоколад заберу, а може не треба? Потім нову схованку шукати потрібно буде, буду діяти і далі по старій схемі з шоколадом.

- Ви ж, сподіваюсь, на море не дременете?

- А що якщо і поїдемо?

Забула сказати, на відпочинок ми також разом їздимо.

- Якщо збираєтеся, я з вами, це буде чесно, інакше маю право порушити часові обмеження.

Він про чесність говорить? Мене від обурення просто роздирає.

- І я з вами, люблю відпочинок бандою.

Того Стаса хочеться прибити, він тут як не приший кобилі хвіст, чого тільки причепився?

- Такої інфи поки немає, але якщо батьки нас нагородять путівками, повідомлю і час і місце, я за чесну гру.

Значить все таки гра, добре, буду мати на увазі. Ух і розізлили, хлопчики, ви Ритулю...

- Ще якісь побажання будуть?

- Впринципі, основні умови я висловив, якщо щось буде виходити за межі допустимого, залишаю за собою право тебе зупинити.

- Справедливо, тільки я маю таке ж право, зупинити тебе, я за рівність. Хто переможе того і дівчина.

- Тоді по рукам?

- По рукам!

- Стас розбий!

Оце так, мене тільки що розіграли, зробили призом у своїй грі. Це ж треба такими парнокопитними бути, і їх нічого не зупинило, хіба так можна? Я жива людина, не якась річ. У мене є почуття, ну як так можна? Образа та обурення разом зі злістю просто розбирали на частини, та я трималася. Не розкисати, спускати таке ставлення не дозволено.

Почувся шум кроків, та дверей через які хлопці пішли, ми ще деякий час сиділи тихенько у своєму прихистку, не видаючи жодного звуку... І тут...