1.2

Дача Лєрки знаходиться відразу за містом, неподалік від нашої. Завтра мали туди навідатися батьки, тому мене так легко відпустили, якщо бути відвертою, нас могли на кілька днів залишити з наглядом. Ми товаришуємо з дитинства, можна сказати з пелюшок, і вчимося разом. Ще у Лєри є старший брат, Артем, це і є наш нагляд, він навчається в університеті, вони з Тимуром однокурсники.

Уже приїхавши, побачила що тут організували цілу вечірку. Стільки народу зібралося, більшість уперше бачу. Навкруги гул та музика, усі веселяться, і ніхто не звертає на мене увагу, відзначаю що вся тусовка знаходиться на подвір’ї.

Це добре, зараз знайду Лєру і спитаю, що тут взагалі відбувається, вона мене про таке не попереджала. Була мова, що зберуться друзі Артема, але ж не стільки. Чи це я щось переплутала, і не так зрозуміла.

А ось і вона, сидить у стороні з чашкою в руках, та відверто нудьгує. І це зрозуміло, не наша компанія, ми для них малеча. О, то можливо Тимур також сюди приїхав? Було б чудово його знову побачити. Він обіцяв завтра зателефонувати.

- Привіт, красуня!

- Привіт, краля! – зраділа подруга мені, та обняла, - я вже думала ти не приїдеш...

- Хіба могла так з тобою вчинити, я ж дала обіцянку, значить виконаю. А що тут відбувається? Ти мене про таке не попереджала, - спитала більше з цікавості, хоча здогадалася звідки ноги ростуть.

- Це все Артем, вирішили зробити вечірку перед іспитами, каже багато хто скоро поїде у свої міста, після сесії, - приречено відповіла подруга.

Я її розуміла, після всього цього гармидеру нам прийдеться допомагати прибирати, і відмовитися ніхто не дозволить.

- Ясно, я так і подумала. А ми чим зараз займемося, у мене є сумніви що студенти захочуть з нами спілкуватися.

І була цілком права, на нас ніхто не дивився, складалося враження що ми невидимки.

- Ми будемо розважатися, а те що на нас не звертають увагу, це тільки плюс, - підморгнула мені хитро, я знаю цей хитрий погляд.

- Що ти задумала?

- Зараз побачиш, йдемо в дім. Там Артем з друзями, можна багато цікавого почути...

- Ай-ай-ай, підслуховувати негарно, - посміюючись ми рушили в будинок на розвідку.

- Ой, нічого кримінального, просто раніше за інших дізнаємося з ким хто крутить, та їхні найближчі плани, не вперше, - награно обурилася та нагадала наші витівки подруга.

Ми ще з дитинства маємо чудову рису, нервувати Артема, це наше покликання. Пам’ятаю, крайньою нашою витівкою було вдертися в його кімнату... Спитаєте, а що такого? А те що він був не сам, а з дівчиною, самі розумієте вони там не шашки грали, добре що одягнені були, інакше легко не відбулися б...

Тоді ми тиждень від нього вислуховували які ми гаденята, так-так саме так він нас прозивав цілий тиждень, благо були канікули і ніхто цього не чув. І так все дитинство каченятами називав... А навіщо увірвалися до його кімнати, зараз вже ніхто не згадає, ми тоді навіть не здогадувалися, що він може бути не один.

Як справжні шпигуни пробралися в будинок непоміченими. Безпомилково знайшли кімнату де сиділи Артем з друзями, та розмістилися у прилягаючій підсобці. Тут завжди чисто, Лєра контролює нашу кімнату розвідки, тут все облаштовано для нашого комфортного довгого та тихенького перебування.

Світло не вмикали, щоб не привертати увагу, та сіли тихенько як миші. Бачити ми їх не бачили, але дуже добре чули. Нам залишилося тільки впізнавати по голосах хто говорить. Судячи зі сміху та завзятості розмови ми саме вчасно.

- Вітаю, ти пройшов випробування, останнє завдання виконано! Так, Тимур, ти красунчик, перший пройшов випробування! Випередив мене, - цікаво про що вони? Все ж таки ми щось пропустили.

- Дякую, я старався, - це Тимур, я його голос добре запам’ятала.

- І як ти тільки витримав три години побачення з тим каченям, - у мене просто все обірвалося всередині, про що вони?

- Не така вона вже й каченя, як ви казали, - не можу повірити, будь ласка, тільки хай це буде не те про що я подумала.

- Ти про кого? – Артем, походу не в курсі.

- Ти ж відмовився від парі, - і хто цей хлопець цікаво?

- Відмовився, тому що це реальна дикість, ваші ще перші завдання мені не сподобалися.

- Та ну тебе, Артем, пограти можна, нічого погано ми не робимо.

- Гаразд, робіть як знаєте. Розкажіть що ви вже вчудили цього разу?

- Інша справа, - голос приємний, але якась відраза до нього, - ми з Тимуром мали по п’ять завдань, і сьогодні він пройшов останнє, побачення... – щоооо?

- І що тут такого? – Артем явно далекий від витівки хлопців.

- Стас мені вказав на дівчину, яка мала піти зі мною на побачення, а я мав протриматися три години. Я впорався, - все, це абзац, тобто от чому Тимур мене запросив на побачення, а не тому що я йому сподобалася.

- А до чого тут якесь каченя?

- Ти досі не зрозумів? – цей Стас мене нервує, - це одна з твоїх каченят.

Лєрка тільки подивилася на мене ошелешено, і судячи з її виразу обличчя все зрозуміла і без пояснення. І ми перетворились на суцільні вуха, щоб не пропустити жодного слова.

- Не зрозумів, ви що смертники, мою сестру чіпати? – ого який злий Артем.

- Заспокойся, ніхто твою Лєрку не чіпав...

- Значить, Ритку...

- Не подумай нічого поганого, я просто запросив її на побачення, і ми прогулялися в парку та поїли морозиво, - нічого собі, як виправдовується Тимур перед Артемом, ніколи б не подумала.

Що зі мною відбувається? Чому я все це так спокійно слухаю, ніби і не про мене зовсім тут говорять. Хоча всередині мене вирує ураган, який може знести все на своєму шляху.

- Я вас просив, дівчат не чіпати.

- Ніхто їх чіпати і не буде, так погуляли, поговорили.

- І не така вона вже й каченя, - оце тобі дякую, Тимур, похвалив, - приємна дівчина, доволі симпатична...

- Я знаю яка вона, - глухо сказав Артем, - і тому просив триматися подалі, вона не для ваших ігор.

- Я не збирався тягнути її в ліжко, не дурень, ламати життя і собі і їй, не даремно поступив на юрфак, знаю що буде за розбещення неповнолітніх, а мені уже давно вісімнадцять є, можуть поповній засудити, - а й справді не дурень.