Розділ 11

Антон

Таке відчуття, що ця дівчина ладна дістати мене з-під землі!

— Антон! — пролунав голос Лесі позаду, але я вдав, ніби не почув. — Анто-о-о-он!!!

Загорланила так, що навіть моя мама десь у Львові здригнулася!

— Що?! — повертаючись, роздратовано запитав. Ще й руки склав на грудях, щоб підкреслити своє незадоволення. Ну бо скільки можна мене переслідувати? Леся, ніби мала дитина, не розуміє, коли їй кажуть “Ні!”.

Перш ніж відповісти, дівчина підійшла ближче й штурхнула мене пальцем у плече.

— Цей громило захотів, щоб я йому курсову зробила!

Чорт забирай! Я вже знав, чого вона від мене хотіла, але прикинувся дурником:

— І?

— Не “І?”, а сам робитимеш йому курсову, це тобі це все потрібно, а не мені!

— Добре, — з легкістю погодився я, розвернувся й пішов далі. У мене без цієї чокнутої вистачає справ. До того ж якщо все йтиме так, як заплановано, то Іванові курсова взагалі не знадобиться. Йому взагалі не треба буде більше нічого вчити. І це на краще. З такими філологами і мову добряче можна попсувати.

— Добре? — дівчина оббігла мене й зупинилася попереду, перегородивши дорогу. На її обличчі було здивування.

— Добре, я зроблю ту бісову курсову. Ще щось?

Схоже, що мій спокійний тон змусив Лесю розгубитися, адже вона стояла розтуливши губи. Гарні губи, до речі. Блідо-рожеві, намащені прозорим блиском. Вони дуже гарно рухалися, коли Леся заговорила. Такі соковиті, що їх би цілу…

— Агов? Ти чуєш, що я тобі кажу, чи ні?!

Отямившись, поглянув у зелені очі. Ніби й не зрозуміла, що я витріщався на її губи. Схоже, тривала відсутність сексу дається взнаки. Хай йому грець! Це непрофесійно!

Востаннє зиркнув на губи дівчини та відвів погляд.

— Повтори, будь ласка. Задумався.

Говорив надспокійним голосом, намагаючись не видати все те, що творилося всередині мене.

— Нам треба поговорити щодо фесту. Де зустрінемося, о котрій. Хто купуватиме білети для Цимбалюка і все таке інше.

— Я все оплачу, не хвилюйся, — дружньо поплескав дівчину по плечу. — Поговоримо потім, мені час йти. Я наберу тебе ввечері. 

Так і не поглянувши на дівчину, оминув її та пішов до корпусу хіміків та біологів.

Леся

Чудна якась розмова вийшла. Мені здалося, ніби між нами зненацька з’явилося дивне збентеження. А ще цей його задумливий погляд десь на моєму підборідді, чи шиї… Голову відтяти мені зібрався чи що?

Хай там як, а я мушу бути зібраною і тверезо мислити.

А ще мати дивовижний вигляд завтра. Такий, щоб усі хлопці з ніг валилися, щойно побачать мене. Але ні в якому разі не вульгарний! Тут би не завадила допомога Віти. Хто-хто, а ця дівчина має відчуття стилю й неперевершений смак. Тільки от вона й бачити мене не хоче! Коли проходжу повз неї, носа задирає так, що аж шия викручується.

Сумно, неприємно, боляче... 

Доведеться просити допомоги в Діни.

***

— Ну це пожежа, мала!

Дінка сиділа на ліжку, обпершись на долоні за своєю спиною, а я стояла перед дзеркалом, не вірячи, що ця дівчина переді мною — справді  Леся Франко. 

— Антосик свідомість втратить, коли побачить цю кралечку, — подруга задоволено примружилася, а потім зітхнула. — Ех, був би він хоч трішечки привабливішим, то й тобі було б легше. Навіть не уявляю, як ти можеш знаходитися поряд з ним і не вмиватися сльозами від сміху.

Я розтулила рота, аби запевнити Діну, що він зовсім не такий, яким здається, але одразу ж передумала. По-перше, навряд чи Крамар хотів, щоб його секрети хтось знав. По-друге, подруга ніколи не вміла тримати язика за зубами. Вона розтриндить кожному мої слова, а ще неодмінно перекрутить їх і додасть від себе, щоб розповідь цікавішою здавалася. 

Віталіна ніколи б такого не зробила! Думаю, можна і не повторювати вдесяте, наскільки одинокою я почувалася без неї.

Повернувшись поглядом до дзеркала, оглянула себе з голови до ніг. Майже професійна укладка з гарними хвилястими локонами, зроблена золотими ручками Діни. Макіяж, ніби в суперстар з великої сцени. Гарний новий одяг — блакитний короткий топ, джинси, що сидять на мені, наче друга шкіра й з того ж матеріалу куртка оверсайз. Гарно, привабливо й сексуально. Відчувала, що Антон  тепер точно буде в моїх руках.

— О котрій ви зустрічаєтеся? — запитала Дінка. Поки я роздивлялася в дзеркалі свій прикид, дівчина дісталася до моїх полиць з книгами й взяла одну з них. Найрозпуснішу. — Ого! Що це таке? Лесю…

Перш ніж подруга почала зачитувати уривки, я вихопила в неї книжку й поставила назад на полицю.

— Це мамине, не чіпай, будь ласка.

Здається, Діна повелася, бо сіла назад на ліжко. 

Задзвонив мій телефон.

— Це він? Антосик? Можна підслухати вас? — її очі аж загорілися цікавістю, лякаючи мене такою настирливістю.