Розділ 10

Антон

Леся. Це Ім’я їй зовсім не підходить. Леся — це щось про ніжність і красу. А ця дівчина ніби й симпатична, ще й доволі жіночна, але завзяття, з яким вирішила зі мною «подружитися», іноді лякає. Перебільшую, звісно. Її перевірили, саме тому впевнений, що Франко не становить загрози. Однак навіщось вона ж слідкує за мною. І чого причепилася? Чого весь час ходить назирці? Нав’язується та скрізь хоче допомогти. Найчастіше ця допомога вилазить боком. Хоча з сумкою от пощастило. Ще б трохи — і мав би проблеми.

На мою думку, вона мала б зватися якоюсь Танькою. Знав я одну в рідному місті — дівча настільки шалене, що вирішило одружитися зі старим дідом, аби отримати чималенький спадок. І вона таки отримала його, коли побралася з онуком. Ще та вертихвістка. 

От і Леся якась дивна. І хоча в мене немає часу розбиратися з її довгим носом, що лізе не у свої справи, однаково мушу просити дівчину про допомогу з Іваном, адже цей чорт не хоче йти на контакт, знову морозиться.

Я знав, що на великій перерві знайду її у дворі університету з черговою розпусною книжкою. І справді: Леся сиділа на одній із лавок, втупившись у текст, і широко всміхалася сторінкам. Я на якусь мить мимоволі замилувався нею. Темно-коричневе волосся, зібране на маківці в кумедний хвіст, було доволі пухким, мінімум косметики, одяг не надто дорогий, проте в ньому відчувається стиль, поряд на лавці лежав потертий фіолетовий наплічник. Дівчина здавалася справжньою, приземленою, а не моделлю з обкладинки. Це чіпляло.

Викликало повагу та захват ще й те, що в її прекрасних зелених очах я жодного разу не помітив відрази до себе, чого не міг сказати про інших одногрупників.

— Привіт! Маєш кілька вільних хвилин? — цього разу вирішив не підкрадатися зненацька. Леся підвела на мене погляд, пройшлася ним по моєму одягу, важко зітхнула й ізнову втупилась у книжку. 

— Тільки швидко, — голос дівчини звучав дещо роздратовано, — я хочу дізнатися, чим все закінчиться, поки не продзвенів дзвінок.

Сів поряд і зазирнув у текст — там ішлося про якісь апельсинові яйця. Що за дурню вона читає?

— Тоді одразу до справи. Мені потрібно, щоб ти домовилася з Іваном про дружню зустріч. 

Зненацька дівчина гучно згорнула книжку й повернулася обличчям до мене.

— А ти? Сам не зможеш? 

Я відсахнувся. Матінко, хто ж тебе так розгнівив? Мало не вбила поглядом.

— Та я, власне… — мені навіть довелося відвести очі. — Схоже, те перемир’я було тимчасовим. Іван, очевидно, не вважає зараз мене своїм другом.

— Тоді не треба було бити бідолашного.

— Він перший атакував, я лише захищався, — по-дитячому, але щира правда. Я справді не збирався бити хлопця, проте він мене вивів із рівноваги своєю самовпевненістю.

— Твій час майже сплив, а в мене глава недочитана. То що я маю зробити?

— Запроси його на музичний фестиваль, який проходитиме завтра за містом.

— Я теж повинна пхатися туди? — судячи з голосу дівчини, їй не дуже цього хотілося.

— Бажано, — стенув плечима, дивлячись собі під ноги. Все ще боявся знову поглянути в її очі. Ніби мені теж двадцять, їй Богу. Я думав, що з подібним давно покінчено.

— Гара-а-азд, — протягнула Леся так, неначе це їй коштувало неймовірних зусиль. Впевнений, зі своїми навичками нишпорки, вона впорається з Іваном за три секунди. — Але з тебе допомога. Зі слов’янською.

От дідько! Вона б іще про французьку попросила! Я ж ні чорта не тямлю в цій дурні. Скоріше б це все закінчилося…

— Згода! — навіть вдалося видушити з себе кривувату посмішку. 

— Ввечері напишу тобі щодо Івана, а тепер іди. У мене тут іриски.

— Іриски? Я думав, апельсинові яйця.

— Просто йди, Антоне, — дівчина штовхнула мене плечем і розгорнула книжку. На її щоках з’явився легкий рум’янець, а на вустах — бентежна усмішка. 

Мабуть, усе-таки «Леся» їй підходить більше. Можливо, за інших обставин навіть запросив би її на справжнє побачення. Але я тут не для цього — про це не варто забувати.

Леся

Це ж треба було, щоб мені наснився клятий еротичний сон! Та ще й із ким — з Антоном! І звідки воно береться в моїй голові? Чому це не міг бути Кирило? От чому? І найжахливіше те, що Крамар навіть уві сні був у своєму жахливому одязі. Мабуть, варто припинити читати проти ночі любовні романи, а то ще й не таке присниться.

Не те щоб сновидіння було неприємним… Просто все відбувалося з Антоном! Так не повинно бути. Це він мав би бачити це все, а не я.

Хоча, будьмо відвертими, я особливо й не старалася його підкорити. Хлопцям же потрібна гарна картинка, а я жодного разу не одягла сукні, жодного разу не нафарбувала губи червоним і не взула туфлі на підборах. Та що казати, коли я навіть у клуб одягла простенький топ з оголеним плечем на пару з джинсами. Гарними джинсами з вишивкою і високою талією. Але навряд чи мала достатньо привабливий вигляд. 

Отже, варто було змінити тактику. Але перед цим узяти тайм-аут на два-три дні. Просто відпочити від Антона, щоб не згадувати той приємний дурнуватий сон! Але ж ні: Крамар сам вирішив прийти. Ще й так вчасно! Я мусила пристати на його пропозицію з фестивалем хоча б для того, щоб виграти парі й отримати, нарешті, омріяне побачення з Кирилом. Поряд із цим хлопцем я точно забуду про Антона.