Розділ 10

Антон

Леся. Це Ім’я їй зовсім не підходить. Леся — це щось про ніжність і красу. Вона ніби й симпатична. І доволі жіночна. Але завзяття, з яким це дівча вирішило зі мною “подружитися”, часом лякає. Перебільшую, звісно. Її перевірили, саме тому впевнений, що Франко не становить загрози. Однак, навіщось вона ж слідкує за мною. І чого причепилася? Чого весь час ходить назирці? Нав'язується та скрізь хоче допомогти. Найчастіше ця допомога вилазить боком. Хоча з сумкою от пощастило. Ще б трохи і мав би проблеми.

На мою думку, вона мала б зватися якоюсь Танькою. Знав я одну в рідному місті — дівча настільки обезбашене, що вирішило одружитися зі старим дідом, аби отримати чималенький спадок. І вона таки отримала його, коли побралася з внуком. Ще та вертихвістка. 

От і Леся якась дивна. І хоча в мене немає часу розбиратися з її довгим носом, що лізе не в свої справи, та я однаково мушу просити дівчину про допомогу з Іваном, адже цей чорт не хоче йти на контакт, знову морозиться від мене.

Я знав, що на великій перерві знайду її в дворі університету з черговою розпусною книжкою. І справді, Леся сиділа на одній з лавок, втупившись в текст, та широко усміхалася сторінкам. Я на якусь мить навіть мимоволі замилувався нею. Темно-коричневе волосся, зібране на маківці в кумедний хвіст, було доволі пухким, мінімум косметики, простий звичайний одяг, поряд на лавці лежав потертий фіолетовий наплічник. 

Дівчина була такою справжньою, приземленою. А не моделлю з обкладинки. Це чіпляло.

А ще її виразні зелені очі, в яких ще жодного разу не помічав відрази до себе, на відміну від інших одногрупників, викликали у мене повагу й захват.

— Привіт! Маєш кілька вільних хвилин? — цього разу вирішив не підкрадатися зненацька. Леся підвела на мене погляд, пройшлася по моєму одягу, важко зітхнула й знову втупилася в книжку. 

— Тільки швидко, — голос дівчини звучав дещо роздратовано, — я маю дочитати, чим все закінчиться, поки не продзвенів дзвінок.

Сів поряд і зазирнув у текст — йшлося про якісь апельсинові яйця. Що за дичину вона читає?

— Тоді одразу до справи — мені потрібно, щоб ти домовилася з Іваном про дружню зустріч. 

Зненацька дівчина гучно затріснула книжку й повернулася обличчям до мене.

— А ти? Сам не зможеш? 

Я відсахнувся. І що з цим поглядом не так? Відчуття, ніби Леся зазирала в саму душу.

— Та я… власне… — мені навіть довелося відвести очі. — Іван, схоже, знову мене викреслив зі своїх друзів. 

— Тоді не треба було бити бідолашного.

— Він перший почав, я лише захищався, — по-дитячому, але щира правда. Я справді не збирався бити хлопця, але він мене вивів з рівноваги своїєю самовпевненістю.

— Твій час майже сплив, а в мене глава недочитана… То що я маю зробити?

— Запроси його на музичний фест, який проходитиме завтра, за містом.

— Я теж повинна пхатися туди? — судячи з голосу дівчини, їй не дуже цього хотілося.

— Бажано, — стенув плечима, дивлячись собі під ноги. Все ще боявся знову поглянути в її очі. Ніби мені теж двадцять, їй Богу. Я думав, що пройшов з подібним покінчено.

— Гара-а-азд, — протягнула Леся так, ніби це їй коштувало неймовірних зусиль. Впевнений, зі своїми навичками пронирливості, вона впорається з Іваном за три секунди. — Але з тебе допомога. Зі слов’янською.

От дідько! Вона б іще про французьку попросила! Я ж ні чорта не тямлю в цій дурні! Скоріше б це все закінчилося…

— Згода! — навіть вдалося видушити з себе кривувату посмішку. 

— Ввечері напишу тобі щодо Івана, а тепер йди. У мене тут іриски.

— Іриски? Я думав, апельсинові яйця.

— Просто йди, Антоне, — дівчина штовхнула мене плечем і розгорнула книжку. На її щоках з’явився легкий рум’янець, а на вустах — бентежна усмішка. 

Мабуть, все-таки “Леся” їй підходить більше. Можливо, за інших обставин я навіть запросив би її на справжнє побачення. Але я тут не для цього і варто про це не забувати.

Леся

Це ж треба було, щоб мені наснився клятий еротичний сон! Та ще й із ким — з Антоном! І звідки воно береться в моїй голові? Чому це не міг бути Кирило? От чому?! 

І найжахливіше те, що Крамар навіть уві сні був у своєму жахливому одязі.

Схоже, варто припиняти читати проти ночі любовні романи, а то ще й не таке присниться…

Не те щоб мені було неприємно уві сні… Але ж Антон! Так не повинно бути! Це він мав би бачити це все, а не я.

Але будемо відвертими — я особливо й не старалася його підкорити. Хлопцям же потрібна гарна картинка. А я жодного разу не одягла сукні. Жодного разу не нафарбувала губи червоним. Не взула туфлі на підборах. 

Та що казати? Я навіть в клуб одягла простенький топ з оголеним плечем на пару з джинсами. Гарними джинсами, з вишивкою і високою талією. Але навряд чи мала достатньо привабливий вигляд. 

Отже, варто було змінити тактику! Але перед цим взяти тайм-аут на два-три дні. Просто відпочити від Антона, щоб не згадувати той приємний дурнуватий сон!