Розділ 8

Поцмуливши трохи коктейль, пошукала нашого Гремліна серед натовпу, але так і не надибала нікого схожого на хлопця. Щоправда, серед такої кількості напівп’яних тіл, ще й у пітьмі, знайти людину доволі складно. Саме тому вирішила звернутися по допомогу.

— Даруйте, Костянтине! — гукнула хлопця, й він тут же повернувся до мене знов. — А Іван, ваш охоронець, сьогодні є?

Бармен глянув на мене якось дивно, немов би оцінював щось, а потім відповів:

— Так, десь бачив. Пошукайте його на другому поверсі.

Кивнувши на знак подяки, схопила свій коктейль, та поплелась наверх — шукати нашого горе-охоронця. 

Виявилося, на першому поверсі не так і тісно. Ніби опинившись раптом у переповненій вранішній маршрутці, я стала Навмання пробиратися другим поверхом до столиків, сподіваючись знайти одногрупника саме там. І чуйка мене не підвела — Іван сидів за одним із них та задумливо перебирав у руках зв’язку ключів. Ну ось, один із кроків до моєї мрії. Темноволосий, круглощокий, у білій майці та чорному піджаку. Сидить весь такий діловитий і навіть не уявляє, наскільки він мені потрібен. І чого побачення з Кирилом дається мені так складно?

Зітхнула. Принаймні, цей хоча б одягається стерпно — не виїдає очі від його “чарівного луку”.

Зробила стурбований вираз обличчя й, пропхавшись повз дівицю, яка крутила дупою під музику, сіла поряд з Іваном.

— Привіт!

— Привіт! — Гремлін байдуже махнув мені рукою. Мабуть, не розгледів, наскільки я схвильована. 

— Слухай, нам потрібна допомога. Там Антона якийсь мудак хоче побити! — я так емоційно верещала, що навіть “дівиця з дупою” на нас обернулася. — Допоможи, благаю!

— Зараз йду! — прокричав Іван крізь музику, не приховуючи свого роздратування. Хлопець допив напій, що стояв перед ним у келиху, й підвівся, даючи мені знак, щоб я показувала дорогу. Почуваючись окриленою, я швидко стала пробиратися назад, до Крамаря, і за хвилину вже стояла біля нашого столика, зробивши вкрай ошелешене обличчя. Антон дивився на мене не менш здивовано.

— Ой, мабуть, ті хлопці відчепилися від нього! — звернулася до Івана, прикидаючись дурепою. А Гремлін тим часом насупився й от-от збирався щось сказати. Мабуть, хотів чкурнути назад. Я не могла цього допустити! Саме тому вхопила хлопця за рукав та подивилася жадібно-жадібно. — Залишся, будь ласка! Раптом повернуться…

Іван дивився на мене згори вниз, ніби на набридливе цуценя. Власне, якщо гарненько розібратися, то саме ним я і була. Але принаймні я була симпатичним песиком. Та ще й кмітливим.

— Поглянь на цього мамчиного модника, — відчайдушно вхопилася в комір Іванового піджака, мало не пускаючи сльозу. — Він же ідеальна приманка для любителів кулаками махатися. Клоуни в цирку краще одягаються, ніж Крамар!

Господи, яка ж я огидна! Така гарна дівчинка, а з рота лайно ллється. Добре, хоч Антон нічого не чув, бо сидів надто далеко. 

Як же це бридко з мого боку!

— А ти класна, — посміхнувся Іван, показуючи свої криві зуби. — Я й не знав!

Огидно, неприємно, але спрацювало. Совість послухаємо пізніше.

— Посиджу трохи з вами.

Я почувалася задоволеною собою. Майже так само потужно, як і тоді, коли вкрала Антонову сумку. 

Але щойно ми втрьох розмістилися за столиком, як знову запала довбана мовчанка. Я лише пила через соломинку свій коктейль, майже панічно думаючи про те, як же здружити цих двох. Глянула на Івана — той задумливо дивився на відвідувачів, які безперестанку ковбасилися під музику. Перевела погляд на Антона — хлопець, згорбившись, ніби собака сутула, сперся ліктями на столик і пальцями вистукував ритм під музику, ще й ледь помітно головою в такт махав. 

І, ніби на зло, за кілька хвилин прямо біля нашого столика стала танцювати доволі колоритна парочка — повнява пані невисокого зросту і худющий лисий чоловік під два метри. Вони тискалися та огидно цілувалися (майже засмоктували одне одного) час від часу, тим самим роблячи мій вечір дном. Так тривати далі не могло!

— Ой, коктейль закінчився, — театрально помішала соломинкою лід, який майже розтанув і натягнуто всміхнулася хлопцям по черзі.

— Я принесу тобі інший, — пробасив Іван й одразу ж пішов. 

О, мені тільки цього й треба було!

— І чого ти сидиш, ніби засватаний? — наїхала на Антона. Хотіла ще й запотиличника йому тріснути, але щойно він глянув на мене сердитими очиськами, — передумала.

— Пропонуєш його на танець запросити? — одна брова хлопця іронічно вигнулася, вибішуючи мене. 

— Насамперед пропоную не сидіти пеньком!

— А як сидіти? Як ти? Ніби в дупу голки колють?

Ах ти ж! Оце вже було занадто!

Загрозливо звузивши очі, я вже збиралася переходити в режим “Бий до тих пір, поки дихає”, але повернувся Іван та поставив переді мною новий коктейль. Показала жестом Крамареві, що відріжу йому голову потім і зухвало сьорбнула свій коктейль. Й миттю закашлялася.

— Що це за гі… — підняла склянку на рівень очей. — Гіркота така?

— Пий, тобі сподобається, — Іван розплився в дурнуватій посмішці. Я ніколи й не помічала, що він має настільки пришелепкуватий вигляд.