Розділ 2

В очікуванні Антона я простояла під університетом майже сорок хвилин, але хлопець усе не з’являвся. Мені страшенно хотілося їсти, адже зранку перехопила тільки одну нещасну канапку. Волосся, яке розпустила після пар, неприємно кусало шию, і спарені ноги набрякли від спеки. Наче й не вересень надворі, а початок літа. 

І куди тільки подівся той клятий Крамар? Невже тихенько прослизнув повз дівчат, що чатували його тут, поки я чепурилася? А втім, це малоймовірно: вони б нізащо його не пропустили. 

Через двадцять хвилин Антон, нарешті, вийшов, щосили штовхнувши двері. Я одразу ж пожвавішала та перейшла в режим «зваблення». Налаштувала себе так, мовби народилася задля цієї місії. Ось і настав мій зірковий час! 

— Антоне! — гукнула хлопця та щаслива побігла йому назустріч. Утім одногрупник навіть не глянув на мене — просто пер уперед, наче танк. Ледве встигла його перехопити. — Антоне!

Перегородивши йому дорогу, ніби ненароком, смикнула свою майку вниз, щоби вигідно підкреслити декольте. Одначе хлопець, зараза, дивився мені просто в очі. Йой! Аж недобре стало від того кусючого погляду, насуплених брів і губ, стиснутих у тонку лінію.

— Що треба? — буркнув незадоволено. 

І тільки після того, як його вуста заворушилися, я помітила, що на них червоніє свіжа рана й навіть виступила кров. Усмішка сповзла з мого лиця.

— Це Іван тебе? — зробила крок уперед, бажаючи висловити щире співчуття. Навіть руку простягнула до Антонового обличчя, проте холодний погляд темно-сірих очей змусив зупинитися. 

Хлопець швидко злизнув кров з нижньої губи та ще дужче насупився.

— Яке тобі діло до мене? — процідив крізь зуби. Від колючого голосу побіг мороз поза шкірою. 

Ні, це, однозначно, буде набагато складніше, ніж я думала. Але точно знаю, що мені потрібен Кирило (тільки дурепа відмовилася б від такого хлопця!). 

Гадаю, звабити Антона буде нескладно. Зрештою, я приваблива жінка. Просто дещо розгублена. А настрій Крамаря явно не  найкращий. 

Питання ботана повисло в повітрі. Замість того, щоб відповісти, я просто роздивлялася хлопця. Це вперше ми стояли на відстані витягнутої руки одне від одного. Антон був доволі високим, майже на голову вищим від мене. Мав широкі плечі, гарну шию і симпатичне обличчя. Замінити б ще окуляри на лінзи, підстригти русяве волосся, яке вже скоро почне лізти в очі, зняти брекети та приправити все це теплим виразом обличчя. Тоді в Крамаря від жінок відбою не було б.

Коли Антон нетерпляче звів брови на чоло, зрозуміла, що варто хоча б щось сказати, поки хлопець не чкурнув геть.

— Чим я можу тобі допомогти? — мені справді хотілося хоча б якось загладити конфлікт між ним і нашим головним розбишакою та любителем махати кулаками — Іваном. Думаю, це могло б допомогти мені з моїм парі.

Закотивши очі, Антон просто пройшов повз. Та так швидко, що коли я за мить опам’яталася й розвернулася, він уже був за десять метрів від мене.

— Постривай! — спробувала його наздогнати, втім, ноги Крамаря виявилися набагато спритнішими. Антон нісся до пішохідного переходу. — Стій! Я хотіла сказати тобі дещо важливе. Та почекай же мене!

Хлопець швидко оглянув дорогу та перетнув її майже біговим кроком. 

— Антоне! — кинулася за ним, але зненацька гучно залунав автомобільний сигнал, а тоді почувся скажений вереск гальм, що змусило мене злякано завмерти посеред дороги. 

Чорна «беха», що загальмувала попереду, цілком могла збити мене, якби я вчасно не зупинилася. Від шоку не могла навіть поворухнутися — лише стояла й дивилася на авто, відчуваючи, як десь у п’ятах б’ється бідолашне серце. Раптом вікно з боку водія опустилося, й із машини висунулася лиса голова дуже злого чоловіка. 

— І куди так спішиш? Жити набридло?! — від докірливого погляду стало недобре. Я, дідько, справді щойно могла загинути.

— Я за хлопцем бігла, — ледь чутно пропищала, зсутуливши плечі.

Водій покрутив пальцем біля скроні, востаннє блиснув злим поглядом, і автівка миттю рвонула вперед.

— Сам дурень, — буркнула йому вслід і пішла далі, щоб нарешті забратися з дороги. 

Діставшись тротуару, роззирнулась і збагнула, що Антон пропав, як Сірко на ярмарку. Розчаровано зітхнувши, попленталася до автобусної зупинки. Добре, хоч дівчата розійшлися й не побачили цієї ганьби. Я геть не очікувала такої «шаленої» віддачі від нашого новенького. Думала, він буде соромитися, червоніти й ховати погляд, а натомість розсердився та втік, навіть нічого не пояснивши. Мабуть, йому настільки допік Цимбалюк, що Антон не був налаштований на спілкування. Ох і вдалий я вибрала момент для того, щоб зблизитися з новеньким! Утім відступати точно не збираюся. Зрештою, у мене є ще двадцять дев’ять днів для того, щоб підкорити серце нашого ботана.

Дорогою додому, зустріла біля під’їзду Віталіну. Ще здалеку побачила її розгніваний вираз обличчя. Після того, як я уклала парі, вона жодного слова мені не сказала, а тепер, здається, приготувала «грандіозну» промову. І це мене, якщо чесно, дещо лякало. Я не хотіла втратити подругу, з якою ми дружимо мало не з пелюшок, але й не збиралася відмовлятися від парі: побачення з Кирилом на дорозі не валяються.

— Якщо ти прийшла повернути мене на праведний шлях, то дарма! — вирішила «напасти» першою. — Мені потрібен Варчин брат.