Розділ 16. Огірочки-помідорчики, або Повальний ентузіазм

Розділ 16. Огірочки-помідорчики, або Повальний ентузіазм

«Катю... дозволь мені залишитися...», — Антон не дає їй відповісти. Наближається рішуче. Притискає до стіни свою міс Неприступність. Вона сьогодні вже не холодна — тепла і справжня. Але йому цього мало, він хоче відчути її гарячу. Антон рвучко накриває її губи своїми. Смакує їхній п'янкий смак. Тіло напружується від задоволення, і він ще щільніше втискається в неї...

Але це все, звичайно, тільки в думках. Ох... Волконський знав, що поспішати поки не слід — можна все зіпсувати. Як тим сомикам, які повинні поступово звикати до нового середовища, Каті теж потрібно дати час. Тому в реальності він сказав зовсім не те, що у своїх фантазіях:

— Катю... Давай Сильвестра і Феклу погодуємо. Самі-то ми поїли, а вони?

— Не турбуйся, — посміхнулася Катерина. — Голодними сомики не залишаться.

В тому, що у Каті голод нікому не загрожує — Антон вже переконався. Він не пам'ятав, коли востаннє їжа приносила йому таке задоволення. Ні в одному ресторані жоден виписаний з-за кордону шеф-кухар так не готує. Зілля якогось вона, чи що, в ці котлети додала? Неможливо було відірватися.

Ось із думками про котлетки Антон і повертався в орендовану квартиру. А ще розмірковував, як би йому завтра в село разом із дівчатами потрапити. Напряму попросити Обабка, щоб він туди Антона офіційно відрядив — дохлий номер. Не буде Дімич Волконському підігравати. Спробувати умовити Красильникова, щоб той з доброї волі поступився тепленьким місцем — теж марно. Якщо Радослава своїм пильним оком вірно примітила, що сисадмін клеїться до Наталі Кудрявцевої, то живим той від поїздки не відмовиться, а наймати кіллера — у Антона грошей немає. Тому нехай живе.

Коли вранці Волконський заходив у будівлю офісу, чіткого плану дій у нього не було. Але йому дуже пощастило. Мабуть, зірки сьогодні були на його боці. Ну, або вірніше, не стільки зірки, скільки Роздобудько. Не встиг він матеріалізуватися в її кабінеті і перейти, так би мовити, під її повний контроль, як вона спантеличила несподіваним запитанням:

— Волконський, ви снідали?

Строго так запитала. По-начальницьки. Антон невизначено хитнув головою. Які сніданки? Останній перерахунок готівки показав — вже й обіди під питанням.

— А я тут з дому пиріжки захопила, — Ізольда Еммануїлівна зняла кришку з пластикового контейнера, що лежав на столі, і по кабінету поплив запах випічки. — Сама готувала. З м'ясом.

У Антона слинка потекла від виду цих величезних рум'яних пиріжків, боки яких аж тріскалися від надлишку начинки.

— Ставте чайник, — скомандувала Роздобудько. — Перекусимо. Не можна працювати на голодний шлунок.

Вустами начальниці, як відомо, промовляє істина. Може, не завжди, але в даному конкретному випадку, Волконський був глибоко з нею солідарний. Вже за кілька хвилин в руках Антона красувалася чашка чаю і гігантський пиріг Ізольдиного виробництва. Але це були не всі сюрпризи від Роздобудько.

— Волконський, ви свіжі огірочки-помідорчики любите? — запитала вона, глянувши якось так, що він здогадався – це питання з підступом.

Але хіба йому слід боятися каверз Роздобудько, коли він вже не одну НП з нею ліквідував? Що може бути страшніше за небажаючих залишати службове приміщення голубів?

— Люблю.

— Ось і чудово, — кровожерливо зраділа Ізольда Еммануїлівна. — полагодьте моїй тітці паркан, вона вас і пригостить.

Поки Волконський роздумував, куди хилить Роздобудько, і чи потрібен йому запропонований бартер, вона продовжила:

— Не хочу я таку відповідальну справу Красильникову доручати. Хватки в ньому немає. А ви, Волконський — хлопець хазяйновитий.

Похвала начальства, звичайно, річ приємна, але не надто вже Антон і тішився. Доручити що-небудь сисадміну Роздобудько не могла не стільки тому, що він нехазяйновитий, скільки тому, що він не її підлеглий.

— Тут так вдало вийшло, — Ізольда прикінчила свій пиріжок і попивала чай. — Після обіду намічається поїздка в Новогусівку. Потрібно спонсорську допомогу — комп'ютери — місцевій школі відвезти. А там якраз тітка моя і живе. Їй паркан полагодити потрібно. Загалом, з Обабком я вже домовилася. Поїдете у відрядження разом із Метельською, Кудрявцевою та Красильниковим. Поки вони з комп'ютерами пораються, ви Олімпіаді Іракліївні допоможете.

Оце так, буває ж таке везіння?

— Ізольдо Еммануїлівно, нема питань. Паркан так паркан.

— Молодець, — задоволено крякнула Роздобудько. — Але це після обіду. А поки у нас з вами на порядку денному ліквідація НП.

Що цього разу? У компанії «Інтелект-рішення», взагалі, бувають дні без надзвичайних подій?

Цього разу НП сталася в кабінеті заступника Обабка. Історія замовчує, яким чином досить худому заму вдалося зачепити горщик з офісної пальмою так, що рослина перевернулася, горщик розколовся, а ґрунт розкидало по всій підлозі.

Волконському з Роздобудько довелося пересаджувати цю екзотичну рослину, яка солідністю може конкурувати з самою Роздобудько, в діжку такого розміру, що у худорлявого зама вже ніяк не вийде нанести шкоду зеленому насадженню, навіть якщо він раптом вирішить видертися на стовбур.

Після такого героїчного звершення Ізольда Еммануїлівна дала Волконському п’ятнадцять хвилин відпочинку, який він вирішив скоротати біля підвіконня з чашкою дармової кави, попутно спостерігаючи за Катею, яку сьогодні ще не бачив. Але не так сталося як гадалося. Планам завадили — на півдорозі Антона перехопила Радослава.

— Вирішив випити чашечку кави? — підійшла вона з променистою усмішкою. — А у мене дещо є для тебе.

Антон опустив погляд вниз і побачив у руках брюнетистої кралі пластиковий контейнер. Майже як у Роздобудько. Він очам своїм не повірив.

Радослава відкрила кришку:

— Тут шарлотка з яблуками. Спеціально до кави. Сама пекла, — огорнула оксамитовим голосом і простягнула коробку. — Вчорашній вечір раптом видався вільним — хотіла зробити тобі приємне.