Розділ 15. Свій інструмент, або Усе-таки Фекла

Розділ 15. Свій інструмент, або Усе-таки Фекла

У маленькому передпокої було затісно. Але Антону це навіть сподобалося. Особливо коли Катя нагнулася щоб роззутися. Подумки він знову дозволив собі пройтися рукою по її струнким стегнам і трохи вище.

Вона запросила пройти в кімнату. Єдину в квартирі. Окрім, ясна річ, кухні. Цікаво, що планування Катиної хрущовки було точнісінько таке ж саме, як у орендованій квартирі Антона. Але наскільки тут було затишніше. М'які персикові пледи на дивані і кріслах — так і звали присісти, а то і прилягти. Уміють дівчата якимись своїми фінтіфлюшечками створити атмосферу. Пахло чимось домашнім і дуже жіночим. Можливо, Катя приймала душ, перед тим як заявився Антон, і це запах її гелю для ванн?

Акваріум в такій невеликій квартирці логічно теж виявився невеличким. Добре, що Антон дослухався поради веснянкуватої продавщиці і не купив риб, які виростають до 30 сантиметрів. А ось маленьким веселим сомикам має сподобатися в смарагдових заростях акваріумних рослин у компанії таких самих невеличких рибок.

Але, як з'ясувалося, відразу запускати Сильвестра і Феклу в новий дім не можна.

— Потрібно дати рибкам звикнути до нового середовища поступово, — пояснила Катя. Вона додала в транспортувальний пакет трохи води з акваріума. — Різкий перепад рівня PH — для рибок великий стрес.

Антон встав за спиною Катерини, спостерігаючи за її маніпуляціями. Нахилив голову, щоб краще роздивитися, як там сомики. Він знав, що його дихання лоскоче Каті шию, але вона не прогнала його. Від цього ще важче стало боротися зі спокусою торкнутися губами ніжної шкіри за вухом.

— Взагалі-то, підбір рибок для акваріума — це дуже серйозно, — почала повчати Волконського його міс Сувора Училка. — Не можна ось так просто взяти і купити, що в око впаде.

Як же хотілося невеличкими кроками скоротити ці двадцять сантиметрів, що відділяли його від Каті, і притиснути її до себе.

— Це добре, що у мене саме немає придонних рибок. А якби були? Та ще й якісь агресивні територіальні? Вони б мирним коридорасам спокою не дали.

Подумки Антон вже обійняв свою міс Неприступність і дав волю рукам.

Катерина кілька разів невеликими порціями додавала акваріумну воду в пакет із сомиками. Поки не вирішила, що ті звикли до нового середовища і можна їх випускати. Сильвестр і Фекла опустилися на дно і з веселим ентузіазмом взялися досліджувати нові володіння.

Антон би із задоволенням простояв ось так, майже впритул до Каті, спостерігаючи за рибками, ще півгодини, але пам'ятав, що пустили його, взагалі-то, не просто так — а дірку свердлити. Совість змусила поцікавитися:

— Що вішати будемо?

— Поличку у ванній кімнаті.

Катя провела Волконського у санвузол і показала фронт робіт.

— Десять хвилин — і все буде готово, — пообіцяв Антон. — Тільки потрібен дриль, два шурупа і два дюпеля.

— Е-е-е..., — Катерина подивилася спантеличено.

— Хоча ні, — Волконський відкрив упаковку і знайшов пакетик з фурнітурою. — дюпелі й шурупи є в комплекті. Отже, залишився тільки дриль.

— Дриля немає, — розвела руками Катя.

— Без дриля ніяк, — поблажливо пояснив Волконський, постукавши по стіні. — Залізобетон.

— Ти ж дірку свердлити їхав, чому не захопив інструмент? — не залишилася в боргу Катерина.

— Нема питань, — незворушно сказав Антон. — Завтра приїду з дрилем.

Це ж треба — яка удача. У Волконського з’явилася абсолютно обґрунтована причина провести завтрашній вечір знову тут. Щоправда, де він візьме дриль, поки уявляв слабо. Купити точно не вийде. У нього і так сьогодні знову незаплановані витрати виникли. Вусаті обійшлися недорого — всього п’ятдесят гривень, але ще кава з Радославою — сто. Однак Антон в себе вірив. Заради того, щоб провести тут вечір, він дриль хоч з-під землі дістане.

Але Катя придумала інше рішення:

— Піду до сусідів у шосту квартиру. Вони завжди виручають.

Антон схрестив пальці, щоб сусіди з шостої саме були на дачі, а ще краще у відпустці, де-небудь у Туреччині, чи за десять годин льоту звідси.

Катя натиснула на кнопку дверного дзвінка вже разів п'ять. Але за дверима шостої квартири панувала тиша. Куди, цікаво, Потапенко поділися?

Довелося повернутися до себе ні з чим. Волконський, зараза, просто сяяв, коли помітив, що добути дриль у Катерини не вийшло. Щоправда, швидко схаменувся:

— Шкода, що сусідів немає вдома. Так би поличка вже сьогодні висіла на своєму місці.

Ага, так Катя і повірила, що йому хоч трішечки шкода. У цього котяри, а вірніше ягуара, на його задоволеній фізіономії було написано, який він щасливий, що знову з'явилися причини ще раз навідатися до Катерини. Вона, звісно, могла б відшити Волконського з цією його нав'язливою допомогою, але вона чомусь не відшила.

— Гаразд, приїжджай зі своїм дрилем. Тільки не завтра, а післязавтра.

— А чому не завтра?

Ох, Волконський. Йому коли мед, так і ложку.

— Завтра Обабок посилає нас з Наталею Кудрявцевою у Новогусівку відвезти місцевій школі спонсорську допомогу — комп'ютери. А як показує практика — такі відрядження затягуються до пізнього вечора.

Антон з розумінням кивнув і не забув обуритися:

— А когось із чоловіків Обабок не здогадався з вами відправити? Комп'ютери не такі вже й легкі. Як ви їх розвантажувати будете? Я тоді з вами поїду.

— Уже знайшлися добровольці розвантажувати, — заспокоїла Катя і кивнула в бік кухні. Вона ж наче каву обіцяла.

— Хто? — Волконський слухняно пішов за господинею.

— Іван Красильников.

Взагалі-то, вроджена гостинність диктувала Катерині запропонувати гостю що-небудь суттєвіше за каву. Але як на зло, сьогоднішня вечеря Каті не надто вдалася. Борщ вийшов трохи солодкуватий, а котлети жорсткими. Але все ж вона запитала: