Розділ 14. Діра у стіні, або Сомики-приходаси

Розділ 14. Діра у стіні, або Сомики-приходаси

Який же Волконський — кретин. Він слухав Радославу і смурнів. Тільки тепер зрозумів, як боляче зробив Катерині, коли почав мірятися крутизною з цим кроликом — хлопцем Валерії. Виглядав в очах своєї міс Неприступність точнісінько як її «архітектор»-пустодзвін. Тому після того вечора вона і стала ще холоднішою.

Досада нахлинула разом з іще одним почуттям — бажанням все виправити. Негайно зробити щось приємне його міс Суворій Училці, щось, що розтопить крижану стіну, якою вона відгородилася від нього, щось, що дозволить дістатися теплої справжньої Каті.

— Хобі? — запитав він Радославу.

— Останнім часом захопилася нейл-артом, — вона витягла руки вперед і пограла пальчиками. — Художній розпис нігтів. Тобі подобається?

Антон вже помічав таке у столичних модниць — малюнок на одному або декількох «кігтиках». Чи подобалося йому? Чому б ні? Як то кажуть, чим би дитя не тішилося. Але на даний момент йому було абсолютно байдуже хобі Радослави.

— Красиво, але я питав про захоплення Катерини Метельської.

— Метельської?.. — співрозмовниця на секунду задумалася. — Метельської... А! У неї є акваріум. Любить розповідати про рибок.

Уже дещо.

Волконський не закінчив розпитування на інформації про Катерину. Поцікавився таємницями ще кількох співробітників. Так, про всяк випадок. Щоб у Радослави не склалося враження, що вся увага Антона сконцентрована виключно на Каті. Нехай «атмосферна» секретарка думає, що Волконському цікаво знати, чим живе весь колектив.

Він не хотів давати Радославі козир в її грі. А в тому, що вона веде якусь гру, сумнівів не було. Ось так запросто ділиться інформацією, нічого не вимагаючи натомість? Аякже. Ціпочка затіяла якусь складну багатоходову комбінацію. Вона зовсім не дурна. Хоча спочатку Волконський сприйняв її як красиву ляльку. Чого ще можна було чекати від дівчини, яку взяли на роботу в якості ходячої усмішки? Але те, як вона чітко і систематизовано давала інформацію про співробітників, говорило про її розум і спостережливість. Трохи пізніше він розбереться, що до чого — виведе її на чисту воду, але на сьогодні у нього були інші плани.

— Дякую за приємний вечір, — посміхнувся він Радославі. — Мені вже час.

— Поспішаєш? — вона вміла ховати розчарування за чарівною усмішкою. — Може, все-таки у тебе є ще хоча б годинка? Хотіла попросити тебе про невеличку послугу, — Радослава кокетливо поводила пальцем по краю чашки. – Я придбала вчора настінний годинник, а повісити не можу. Допоможеш мені просвердлити дірку? Давай заїдемо до мене.

Який недвозначний натяк. Волконському, звісно, лестило, що дівчина так легко попалася на гачок його чарівності. І це Обабок ще сумнівався, на що клюють дами: на самого Антона чи на його гаманець? Поїдь він зараз із Радославою — і все, парі з Дімичем виграно. Але Волконський зовсім не хотів до неї їхати.

— У тебе і дриль є? — поцікавився він глузливо.

— Ні. Але можна попросити у сусіда.

— Як добре, коли сусід чуйний. Думаю, він і зі свердлінням дірки не відмовиться допомогти.

Грубувато. Інша б на місці Радослави образилася. Але брюнетиста ціпочка лише посміхнулася:

— Не хочу обтяжувати батька двох дітей. Почекаю. Може, у тебе завтра буде вільний вечір?

Вона встала і, дражливо похитуючи стегнами, вийшла з літньої тераси. Антону теж не було коли засиджуватися — у нього вже дозрів план подальших дій. Він покликав офіціанта, попросив рахунок і заодно поцікавився:

— Ви не знаєте, тут десь поблизу є зоомагазин?

Волконському пощастило — офіціант знав. За десять хвилин Антон вже заходив у заклад під назвою «Щасливий улюбленець».

Працівниця акваріумного відділу зоомагазину, молоденька і спритна володарка сотні веснянок, зустріла привітно і одразу запропонувала допомогу. І це добре. Без сторонньої допомоги Волконський навряд чи зорієнтувався б у цьому царстві різнокольорової фауни. Не менше двох десятків акваріумів, заповнених екзотичними мешканцями, стояли в два ряди на стелажах.

— Не підкажете, яка рибка тут у вас най-найкраща?

Продавщиця трохи розгубилася:

— В якому сенсі?

В якому-якому? В прямому. Волконському не хотілося осоромитись. Ось якщо, наприклад, купуєш дівчині цукерки. Тоді все просто — бери швейцарського або бельгійського виробництва. Хоч якась страховка від неприємних сюрпризів — там шоколад якісний. А з рибками як? Антон жодного уявлення не мав, як визначити «статусність» і «якість» акваріумних мешканців.

— Ви, напевно, акваріуміст-початківець? — припустила володарка веснянок.

— Та ні. Я взагалі не акваріуміст. Хочу зробити подарунок дівчині.

— А-а-а, — з розумінням усміхнулася продавщиця. — Так ми зараз що-небудь підберемо. Який літраж акваріума?

От халепа. Хотів би Антон знати відповідь.

— Середній, — невизначено відповів він.

— Тоді ходімо сюди, — продавщиця підвела його до резервуару з якимись аж надто дрібними рибками. Дрібних Антон не хотів.

— А ось це що за вид? — кивнув він у бік іншого акваріума, де велично плавала зграйка красивих яскравих риб з високими розумними лобами. Антону сподобалося забарвлення: тіло темно-червоне, частина спини і голови зеленувато-сірі, а плавці з чорною окантовкою.

— Це астронотуси «червоний оскар». Не рекомендую.

— Чому?

— Їх можна тримати лише в дуже великих акваріумах.

— Як так? Вони ж начебто не такі вже й великі.

— Це зараз вони невеликі, — посміхнулася продавщиця. — А виростуть до 30 сантиметрів і з задоволенням поласують іншими дрібнішими мешканцями акваріума. У вашої дівчини, до речі, які рибки: агресивні чи мирні?

— Мирні, — впевнено відповів Антон.

Він чомусь не сумнівався, що у його міс Суворої Училки вихованці поводяться дисципліновано, незалежно від породи.