Розділ 12. Питання філософської глибини, або Обід з трьох страв

Розділ 12. Питання філософської глибини, або Обід з трьох страв

Боротьба з пернатими і подальші пригоди забрали багато сил, і Волконський відчув звірячий голод. Напевно, це ще й відсутність сніданку далася взнаки. Він ледве дочекався обідньої перерви.

Щойно стрілки на годиннику показали другу, співробітники пожвавилися: хтось попрямував у сусіднє кафе, хтось зашурхотів пакетами, дістаючи захоплені з дому ланч бокси.

Антон розташувався в комірчині, що прилягає до кабінету Роздобудько, де вона виділила йому стіл. І з ентузіазмом став роздивлятися куплені вранці три пакетика сухих супів, розмірковуючи, який з них найсмачніший. Вибір зупинив на «курячому з вермішеллю». Хотілося вірити, макаронні вироби мають підвищену калорійність, недарма ж усі його знайомі красуні намагаються виключити їх з раціону, щоб не набрати зайву вагу.

У хазяйновитої Роздобудько в кабінеті був електрочайник, яким вона великодушно дозволила користуватися. Тому з окропом у Волконського проблеми не виникло. Проблема вималювалася інша — заварений супчик виглядав аж надто бідно. Своїй гордій назві «Курячий з вермішеллю» абсолютно не відповідав. Куркою він навіть не пах, але на це Антон, взагалі-то, і не розраховував. Однак і з вермішеллю не склалося — її в чашці плавало максимум чайна ложка.

Антон проковтнув вміст чашки залпом і навіть не помітив. Посидів кілька хвилин, гіпнотизуючи поглядом інші два пакетика, які повинні були стати завтрашнім і післязавтрашнім обідом. Невтамоване почуття голоду почало діяти за нього і змушувало продовжити трапезу. Вміст ще одного пакета опинився в чашці. Це був грибний суп з сухариками. Сухариків Волконський нарахував аж п'ять штук — три на три міліметри.

Роздобудько повернулася з обіду, рівно в той момент, коли Антон заварював окропом третій супчик. Вона глянула на чашку якось підозріло.

— Що там у вас, Волконський?

— Так це... борщ.

На борщ сумнівна бордова рідина, звичайно, аж ніяк не була схожа, проте саме цим красивим ситним словом назвали виробники свою порошкову продукцію.

Ізольда Еммануїлівна похитала головою і прорекла:

— Одружитися вам треба, Волконський. Знайшли б собі жінку, розумну, ділову, господарську. У нас в колективі, між іншим, такі є.

— Одруження, Ізольдо Еммануїлівно, дуже складна справа, — парирував Антон, допиваючи «борщ». — Філософської, можна так сказати, глибини. А я поки ще до філософської сивини не дожив.

Волконський пішов мити чашку, підбиваючи невтішний підсумок. Сьогоднішній «шикарний» обід з трьох страв (першої, першої та першої) обійшовся йому не в 8 гривень 19 копійок, як він розраховував, а в три рази дорожче. А отже, бюджет доведеться якось перекроїти. Але це потім. Зараз, поки обідня перерва не закінчилася, у Волконського була одна важлива справа. Він ретельно помив куплене вранці яблуко і попрямував у бокс до Катерини.

Міс Неприступність на робочому місці поки не було. Але, може, це й на краще. Востаннє вони розмовляли, коли Антон був без штанів. Напевно, Катерина досі перебуває під незабутнім враженням. Він поклав яблуко на стіл поруч із ноутбуком і пішов.

Катя повернулася з обіду і виявила, що в боксі на неї чекає Іван Красильников, системний адміністратор. Світла голова і добряк. Щодо світлої голови — це в переносному сенсі. Взагалі-то, Красильников був рудий. Не такий вже прямо вогняний, але світло-пшенично-помаранчевий.

— Катю... е-е-е... у мене до тебе прохання. Трохи незвичайне.

Ваня зніяковів. Дивно. У Каті та Івана були приятельські відносини. Вони могли вільно поговорити на будь-які теми: починаючи від обміну думками щодо якого-небудь свіжого блокбастера і закінчуючи обговоренням тенденцій на світовому ринку онлайн ігор. Але, мабуть, мова не про ігри чи кіно.

— Завтра ви з Наталею їдете в Новогусівку... — почав Іван.

Так. Завтра на Катю з подругою чекала пригода. Після обіду вони поїдуть в село, відвезуть місцевій школі подарунок від компанії «Інтелект-рішення» — три новеньких комп'ютери. Катерина займалася на фірмі спонсорською програмою, метою якої була допомога сільським навчальним закладам. Вчора Обабок обрадував, що готовий подарунок і новогусівським школярам.

— Катю, а ти можеш поговорити з Обабком — попросити, щоб він і мене відправив з вами? Допоможу вам комп'ютери розвантажити. Все-таки вони не такі вже й легкі.

— Так з нами ж водій буде. Він нам завжди розвантажувати допомагає.

— Справді? — трохи засмутився Ваня. — Ну, так я не лише розвантажувати, я можу допомогти операційну систему на комп'ютери встановити, вихід в інтернет налаштувати.

Катя з Наталею чудово справлялися з цим самі, але Катерина зрозуміла, куди хилить Іван. Давно здогадувалася, що він запав на Наталку. Шукає приводу побути з нею в безпосередній близькості. Тільки не знає бідолаха, що Наталя вже поставила на ньому жирний хрест. Визначила, що він не потрапляє в категорію пінгвінів, отже, шансів привернути її увагу у нього — нуль.

— Катю, так ти поговориш?

Погляд Катерини ненавмисно впав на предмет на її робочому столі, якого не було, коли вона йшла на обід — яблуко. Величезне. Зелене. Обурливо апетитне. Так ось чим так ніжно пахло. Катя обожнювала аромат зеленого яблука. І самі яблука. Звідки Іван дізнався про це? От як після такого презенту відмовити у допомозі?

— Гаразд, Ваню, спробую.

Красильников вдячно усміхнувся і бадьоро попрямував на робоче місце сисадміна. А буквально за хвилину в бокс влетіла захекана Наталя:

— Катю, що я пропустила?

Подруга використовувала обідню перерву, щоб пробігтися по магазинах, купити подарунок племіннику на день народження.

— Багато цікавого, — подражнила Катя. — Іван Красильников навідувався.

— Знову стрілялки з ним обговорювали?

— Ні. Напрошувався завтра з нами в Новогусівку.