Розділ 7. Ще одна несподівана поява, або Порушення дрес-коду

Розділ 7. Ще одна несподівана поява, або Порушення дрес-коду

— Я можу стати твоїм хлопцем.

Каті знадобилося декілька секунд, щоб відійти від шоку і впоратися з серцем, що вискакувало з грудей. Весь цей час вона стояла стовпом. Зате потім нахлинув такий адреналін — захотілося вихопити з рук Волконського швабру і вдарити по його порожній макітрі. Хіба можна так лякати?! Той ніби відчув наміри Каті, вчепився в інструмент мертвою хваткою. Мабуть, боротися з ним за його знаряддя праці – марна справа. Катерині залишалося лише облити Антона крижаним поглядом.

— Що ти робив у шафі?

Як Волконський, взагалі, там помістився? Там же проектор поламаний стоїть. Майже весь вільний простір займає.

— Е-е-е... протирав пил з оргтехніки...

— Шваброю? — Катерина розвернулася і попрямувала до виходу.

— Катю, — Антон перегородив шлях. — То як щодо моєї пропозиції — стати твоїм хлопцем?

Ні, все-таки Волконський рідкісний… екземпляр. Спочатку він її в кафе запрошує в туалеті, тепер ось в хлопці набивається зі шваброю в руках. Романтик одним словом. І це ще Катя закрила очі на те, що від його теніски лівий рукав почав відриватися.

— Я ж зрозумів, що тобі на сьогоднішній вечір потрібен хлопець. Можу зіграти його роль, — знову ця сліпуча усмішка на обличчі.

Що-що, а посміхатися він умів — привабливий, хоч і недопінгвін. Взагалі-то, якщо відкинути емоції, то не така вже це і погана ідея. Де ще Катя знайде добровольця, який погодиться зіграти роль її хлопця, якщо у неї в запасі залишилося всього дві години? Можна, звичайно, когось із техвідділу попросити. Івана, системного адміністратора, наприклад. Він безвідмовний. Але ж йому довго доведеться пояснювати що до чого. А Волконський, зараза, вже і так в курсі — все підслухав.

— Гаразд, — кивнула Катя.

Може, потім вона і пошкодує про своє рішення, прийняте в напівшоковому стані, але заради здоров'я бабусі Катерина і не на такі жертви готова піти. Тільки потрібно буде ввести Волконського в курс справи. Розповісти всю необхідну інформацію, щоб він, бува, не проколовся. Але не встигла Катерина відкрити рот, в конференц-зал увірвалася Роздобудько.

— Ну, як тут у вас, Волконський, все нормально? Прибрали? — по-начальницькому обвела вона поглядом приміщення. — Завтра зранку приїжджають замовники. Зал повинен бути в повному порядку.

— Все готово, — відзвітував Антон.

— Непорядок! — раптом сплеснула руками Ізольда. — Волконський, ану поверніться! — скомандувала, зробивши обертальний рух лівою рукою. — Поверніться, поверніться!

— Навіщо? — він не стільки повернувся сам, скільки повернув голову вліво, намагаючись зрозуміти, що не так.

— Де це ви зачепилися? — Роздобудько втупила очі в те місце, де між рукавом та іншою частиною теніски утворилася діра.

— А це він, Ізольдо Еммануїлівно, в шафі, за проектор зачепився, — пояснила Катя.

— В шафі? А що ви там робили, Волконський?

— Так цей... Пил з офісної техніки витирав.

— Молодець, — Роздобудько поплескала ручищем по плечу. — Люблю ініціативних. Тільки непорядок, — крякнула вона стурбовано, знову упершись очима в дірку. Замовкла на кілька секунд, а потім раптом скомандувала: — Знімайте!

— Перепрошую? — Антон глянув на Ізольду злегка ошелешено.

— Знімайте, знімайте, — повторила команду безапеляційно, як лікар, який звертається до пацієнта. — Я зашию. Не поїдете ж ви додому з діркою.

 Волконський скромничати не став. Запросто стягнув теніску і віддав Роздобудько.

— Метельська, постережіть тут, щоб ніхто в конференц-зал не заходив. Я зараз, — Ізольда кинулася на вихід своєю розмашистою ходою.

Катя, виконуючи її розпорядження, підперла двері спиною. Волконський став навпроти, без теніски, але зате зі шваброю, з якою чомусь ніяк не міг розлучитися. Ось так вони і розмістилися в очікуванні Ізольди. Катерина, щоб не витрачати час даремно, почала розповідати про двоюрідну сестру і майбутній похід у кафе, паралельно ковзаючи очима по горбистим м'язам. Що там Наталя казала про естетичне задоволення від споглядання? Є таке. Катя навіть відчула якесь легке хвилювання. Ці широкі плечі, біцепси, прес з кубиками. І все це так близько.

Добре хоч Ізольда Еммануїлівна повернулася швидко. Уже все зашила? Оце швидкість. Вона штовхнула двері. Наполегливо так, рішуче, у своїй манері. Катя відступила, звільняючи їй прохід. Ось тільки в конференц-зал увійшла не Роздобудько. Ще одна людина в офісі мала такі самі наполегливі звички, що й Ізольда — Обабок. От халепа!

Він пригальмував так само різко, як і зайшов. Таких витріщених очей у свого начальника Катя ще не бачила. Він кілька разів перевів погляд з голого торсу Волконського на Катерину і назад.

— Е-е-е... — відкрив Обабок рот, але так нічого і не сказав.

Дідько! Чому Волконський мовчить і лише посміхається? Його ж виженуть з роботи в перший же день за порушення дрес-коду, якщо цієї ж миті не пояснить, що це Роздобудько його роздягла з благородною, так би мовити, метою. На щастя, Ізольда вже мчала коридором із зашитою теніскою. Залишалося сподіватися, закине слівце за підопічного.

— Ну... я піду, — подала голос Катя.

— Гаразд, — кивнув Волконський. — Заїду за тобою о 19:30, як домовилися.