Розділ 3

Поліна

Ура, скоро прийде Ян, я його не бачила пару місяців, для мене це багато, але які ще гості? Інтересно. Я вділа плаття, хоча я їх не дуже люблю. За декілька хвилин почувся дзвінок в двері, я побігла до них і відкрила. Ян, це Ян! Я обійняла його.

-Привіт, сестричко-сказав він.

-Прівітик, Ян! Я так тебе чекала.

-І я тебе.

Ми відпустили один одного і пішли на кухню.

-Синочок!-мама також його обняла.

-Привіт, мамо.

Ми сіли за стіл і почули дзвінок в двері.

-Іди, нашим гостям відкрий.

-Гостям?

-Я ж тобі говорила.

-А-я нарешті згадала про них.

Я встала зі столу і знову пішла в сторону дверей. Підійшла і відкрила.

-Доброго дня!

-Доброго дня.

Вони зайшли, а заді.. я побачила його.. Кирила! Так, так, я не помилилася, то був Кирило! Він зайшов і по його лиці не майнула хвиля здивування, як в мене. Його величність подивилося на мене з такою спокійностю, що я чуть не задихнулася в ній, забагато для мене такого подиву. Ми зайшли на кухню не промовивши жодного слова. Якщо сказати, що я була в шоці, коли його помітила, то нічого не сказати, в мене чуть щелепа не відпала, я її вчасно поправила...

-Доброго дня-шанобливо сказав Кирило, моїм батькам, мерзавець.

-Доброго дня, Кирило-відповіла мама.

Кирил зайшов до кухні і сів поряд з моїм місцем, блін, за що? Я підійшла до нього і сіла.

-А в якій школі вчиться ваш Кирило?-запитав тато

-Та тут, поряд за 7-10 хвилин звідси.

-В ******* (вибачте, незнала яку назву можна).

-Так, так в цій!-відповіла тьотя Світлана.

-І наша Поліночка там вчиться! А в якому класі?-всунулася мама.

-В 11-А.

-О, і вона. Ви вже подружилися?-мама звернула увагу на нас.

-Ага-скупо відповіла я.

-Що сталося, донечко? Підіть з Кирилом і Яном погуляйте.

Ліпше би мама цього не казала. Я злобно подивилася на Кирила і мило на Яна.

-Пішли-сказав Ян.

-І Кирила візьміть-крикнула мама.

Кирил встав і пішов за нами. Ми вийшли з дому і я сказала Кирилові.

-Можеш вот там погуляти,-я показала пальцем на парк-а ми з Яном в іншому місці погуляємо-Кирил зло подивився на мене і Яна.

-Я піду з вами-процідив він.

-Пф, тебе не питали-сказала я.

-Мила ти моя, нехай він іде з нами-промовив Ян.

-Ну, ти сьогодні плакала на мені, а тепер забороняєш з тобою йти-Кирило нагло посміхнувся.

Ян питально подивився на мене, а я посміхнулася від стида.

-Плакала? Ти мені щось не кажеш, Поліно?-Ян подивився на мене, а Кирило мені посміхнувся, тепер він ще більший мерзавець.

-Та ну, він просто жартує-відмахнулася я.

Хіба то був жарт, коли тебе замкнули в туалеті?-запитав невинним голосом Кирило, хоча йому явно не подобалося що Ян мною підклувався, викусі, ну він ще незнає, що він мій брат, але всерівно, викусі.

-Сонце моє, що за сьогодні сталося, чому я нічого незнаю?-Ян подивився на мене з жалістю.

-Нічого, пішли гуляти-процідила я.

Ян довго дивився на мене, а потім обняв мене. Кирило його відштовхув, я ахнула, неочікувано.

-Що ти робиш?-запитав Ян.

-А чого ти до неї пристаєш?-злобно сказав Кирило.

-Ти чого, друже? Я ж її брат.

Кирило помер від сорому, ха-ха.

-Ой, вибач.

Ян здивовано подивився на мене, а я просто посміялася, ні, ну справді було смішно, ця сцена...

Ми пішли в парк, хоча можливо я трішки звернула від них, я дуже хотіла погуляти з Яном, але я взагалі не хотіла гуляти з Кирилом. Буває. Я пішла якоюсь вуличкою, хоча раніше я тут не ходила. Стало трохи страшно, ну а чому я маю боятися, тут ж мій рідний дім. Я проходила і побачила якихось хлопців, головне щоб вони не побачили мене мріяла я.

-Привіт, красуню, чому ти одна? Не боїшся?

-Ні-я прискорила ходу і вже переходила на біг, я реально боюся. Раптом я відчула дотик на моїй руці, але не легкий дотик, а грубий, він взяв мене за руку і сильно.

-Ти куда тікаєш? Давай пограємося?

-Ні-я пробувала вирвати свою руку.

-Ти кудась спішиш?

-Так, я спішу, маю йти-я знову попробувала вирвати руку.

Він повернув моє лице до його і почав насильно мене цілувати, поки другий тримав, з моїх очей покотилися сльози. Він засунув руки під мою футболку, я знову пробувала вирватися, ні, ні, ні, будь ласка не треба! Я хотіла це викрикнути, але мій рот був зайнятий... Потім він відірвався від мене, щоб зняти футболку, я попробувала знову вирватися, але мене зжали сильніше. Я вже ні на що не надіїлася, я вже робила те що вони хотіли, жодної надії на спасіння. Раптом я почула те що заднього вдарили. Я повернула голову, бо той хто був спереду мене перелякано відпустив. Я повернула голову, а там був Ян, який бив другого з іскрою в очах, я налякалася, але не сильніше ніж пару хвилин тому.

-Яне-тихо промовила я, він повернув голову, встав з нього і пішов до мене.

-Що принцеско моя?-він зняв свою футболку і дав мені, я її оділа, а сам він натягнув на себе свою куртку, я його одзразу обняла його.

Я почала плакати йому в плече, а він заспокоювати мене. Але раптово я зрозуміла, що ще бачила Кирила, Ян підняв голову і перелякався, я подивилася в ту сторону. Кирило бив першого, (який не тримав мене, а іншого) з такою злобою, перший вже відключився, а Кирило бив його і бив, мені показалося, що ще скоро і той не буде тільки в відключці, а взагалі втратить пульс. Я побігла до них, але побачила, що лице того кого бив Кирило повністю в крові, я зойкнула.

-Кирило, перестань!-він нібито не чув мене, підбіг Ян і відтягнув Кирила від того-Кирило!-знову крикнула я-він прийшов в себе.

-Вмієш ти влазити в неприємності, Поліно-прогарчав він.

Я була перелякана не спорю, але мені повезло, що я постійно носила з собою рукавиці, я їх одягнула і взяла телефон того хто був закривавлений, добре, він був без паролю. Я набрала номер швидкої, хлопці здивовано подивилися на мене.