Розділ 2

Закінчилася біологія, нічого нового я не дізналася, ну як зазвичай. Не подобається мені біологія, нічого цікаво, а вот геометрія топ, вона якраз скоро буде. Я дістала зошити, їх гарно склала і книжку.

-Заучка-сказав Кирило.

-Що? Що ти сказав? Повтори.

-Заучка.

-Клоун-відповіла я.

-Що ти сказала?

-Я не клоун, щоб повторяти пару разів-урила я його.

Кирил встав і пішов до виходу з класу. Я здивувалася і хотіла піти за ним, але я ж не його няня. Не повернеться Н, повернеться ну і всерівно. О, дзвінок, геометрія💕. Кирил таки не повернувся, стоп, чому я про нього думаю? Ну він ж гарний... так, стоп, він просто грубіян, якого я ненавиджу. Кирил зайшов до класу.

-Доброго дня-він пішов щоб сісти.

-Чому запізнився?-запитала Юлія Павлівна.

-Єм, ну знаєте... я почув котика і пішов його спасти-спокійно придумав виправдання Кирил.

-Вірю, вірю, сідай.

-Ти де ходив?-запитала я Кирила.

-Не твоє діло-відрізав він.

-Так, перед остання парта, чому розмовляємо? Чи ви хочете пояснювати замість мене?

-Вибачте-Кирил хотів щось сказати, а в нього поганий рот, і я його штовхнула-мовчи-процідила я

-Больно-прошепотів він.

-А це вже не моє діло.

Початок геометрії пройшов не дуже добре, ну нічого, зато потім все було добре, Кирил мовчав, ура! Продзвенів дзвінок, а вчителька нас затримувала. Кирило мовчки подивився на мене, а потім встав, вже хотів піти, а я його взяла за його футболку, доречі до чорта гарну футболку, хотіла би я таку. Вибачте, за те що я зазвичай переходжу з теми на тему.

-Ти куда? В нас урок!

-Вже ні, перерва, їх затримують, а мене ні і все.-відповів він.

-Сядь, я не хочу проблем-прошепотів вона.

-Пф, ніби я тебе буду слухати -сказав він.

Я на нього подивилася благальним поглядом. Ха, він на всіх працював.

-Добре, я сяду.

-Ого, ти в нас сів, Кирило, не очікувала-сказала Юля Петрівна.

-Ага, сів.

Весь клас на нього здивовано подивився, а я почервоніла. Він сам подивився мене і посміхнувся уїдливою посмішкою.

Кири

Що вона зі мною робить? Чому я її послухав? Я мав просто встати і піти, а не сидіти зараз тут і відчувати погляди. Бісить. Нарешті нас відпустили. До мене підійшов мій друг Артем. Він посміхнувся мені. Я йому відповів таким самим, але уїдливою, обожнюю цю посмішку.

-Привіт, Кирило-сказав Артем.

-Ага, привіт.

-Я від тебе такого не очікував-він посміхнувся на всі 32.

-Чого не очікував?-я вирішив прикинутися дурником.

-Того що вона тебе посадила, закохався?-Артем навіть не обурився, мда, здається йому подобається ця тема.

-Не мели дурниць-сказав я. А вот мені не подобається ця тема.

Артем просто посміхнувся і ми пішли на наступний урок, англійська, о ні. Англійська це просто👎, ну не можу я прийняти цей предмет ще з 1 класу, хоча я її класно знаю. Ми пішли на 3 поверх, там в нас був клас для англійської. Я сів на своє місце. Не повезло. Новенька зайшла до класу, в нас дві групи чому тут?

-Привіт -сказала вона.

Я її проігнорив, чому я її маю слухати, ну так вона красуня, ох, чорт.

-Я тут сяду?-запитала як її.. Поліна?

Я промовчав, а вона сприйняла це як згоду і сіла.

-Я не дозволяв.

-А мені всерівно-вона посміхнулася, чорт, в неї дуже гарна посмішка.

До класу зайшла вчителька, ця вчителька наша класна керівничка, яка прогуляла перший урок...

-Доброго дня-вона подивилася на клас і зупинила погляд на мені і заучці.-о, ви подружилися?-запитала вона з посмішкою, всі подивилися на нас.

-Ні-швидко відповів я.

-Шкода,ходи на клас Поліночко, розкажи про себе.

Поліна, ой, заучка встала і пішла. Вона вийшла на середину класу і засмущалася, ну заучка ж, не звикла до такої уваги, але сказала надмірно спокійно.

-Я Поліна мені 16,-інтересно подумав я-ну скоро вже 17.

-А де ти жила?-запитала вчителька.

-В Львові.

-Зрозуміло, в нас по традиції завжди якщо одноклассники хочуть щось запитати то питають.

Я повернувся. Думав що ніхто не підніме руку, але підняли майже пів класу. Я в шоці.

-Добре, Данило.

-Чому ти сіла з Кирилом, а коли він просив ти не відсідала, по нашій традиції ти маєш відповісти-він підморгнув.

-Хордість-спокійно сказала вона, не очікував. Багато людей зняли руку.

-Ага, тепер Микито.

-Яка твоя фамілія?-запитав він, нормальне питання.

-Ой, а я не сказала? Я Поліна Авдєєва.

Знайома фамілія... ні, ні, ні це ж партнер мого батька. Ой, ой.

-Тепер Софійка.

-А ви що з Кирилом зустрічаєтеся?-я подивився на Софію, а вона відчула як я на неї дивлюся. Тобі капець.

-З тим грубіяном!?-викрикнула Поліна-ніколи в житті!

По-перше "грубіян" погано, тут класна керівничка, по-друге ніколи не говори ніколи, я посміхнувся.

-Добре, Поліно, можеш сідати-вчителька явно була в шоці.

Поліна пішла до мене і сіла, вона розлютилася, сильно. Ну, а мені до неї немає діла. Почалася англійська.

Поліна

Я зла, я зла, навіщо таке питати? Ні, я розумію якби ми на коханців були схожі, але ні, я перший день в школі. Мда, англійська люблю або не люблю, мені всерівно на неї, тому я просто слухала в одне вухо, а випускала в інше.

-Поль..-озвався Кирил.

-Поліна, я для всіх Поліна-відповіла я-що?

-Нічого-буркнув Кирил.

Пройшло 5 уроків. Які мене взагалі не інтересували. Після цього я звичайно що пішла в туалет, а телефон я випадково залишила в класі. Я зайшла в туалет, відкрила кабінку зайшла в неї і почула звук закривання дверей. О, ні, ні, ні. Будь ласка, ні. Я відкрила двері в кабінку і пішла до дверей, о, ні, замкнено. З моїх очей почали текти сльози, чорт, чорт, тільки не це.