Розділ 1

            МОЯ ДРУГА КНИГА, БУДЬ ЛАСКА ОЦІНІТЬ 

-Так, школа сама найкраща в нашому районі! Все буде добре.-заспокоювала мама чи мене чи то себе.

-Бійок немає?-запитав тато.

-Ні, ні, немає -відповіла мама.

-Добре! Значить добра школа!

-Тато, мамо, я вже йду-сказала я.

-Поліно-до мене підійшов тато-гроші є?

Я киваю.

-Я цю школу перевіряв особисто, нічого такого не має бути-підморгнув він мені.

Я посміхнулася і знову кивнула.

-Полінко, біжи, тільки не запізнися!

-Добре, мамо-я пішла.

Я вийшла з дому, ну нарешті, мама спокою не давала, я розумію переживає, але треба дати дитині спокій! Надіюся, що ця школа буде нормальна, а не як інші, там приниження там бійки, а в деяких взагалі фотки зливали. Переводили мене в різні школи і багато разів, не розумію їм це по кайфу? Поки я йшла і роздумувала, то я.. впала? І спіткнулася об щось тверде. Я підняла голову і подивилася на нього. Красень, зелені очі, каштанове волосся, не дуже коротке, не дуже довге, гарний, дуже гарний! Я запам'ятала все його обличчя і могла напам'ять розказати всі його частинки.

-Чого так дивишся? Вперед не могла так дивитися?-грубо сказав він і відштовхнув мене.

-Вибач, я просто задумалася-пошатнулася я.

-Треба дивитися куди йдеш, мала.

-Я вже вибачилася!-крикнула я.

-Так, я кажу щоб ти ще раз не налетіла, а то преш як танк-сказав він і пішов.

-Грубіян!-крикнула я йому вслід.

Я пішла, але чесно, грубість це його друге ім'я чи перше🤔. Мда, ще не дійшла до школи, а вже знайшла проблеми. Поки йшла до школи роздумували, що буде дальше. Він був високий значить точно закінчив школу, а це на краще. Хоча в наш час вони можуть бути великанами ну, але цей точно закінчив. Я навіть не помітила як зайшла до школи. Я почала її зразу роздивлятися. Гарна, сучасна школа, мені подобається.

-Привіт! Ти новенька?-до мене підбігла якась дівчина, дуже гарна на вигляд.

-Привіт, так.

-Ти в якому класі навчаєшся? Я тебе проведу!-сказала вона з такою радістю, що я подумала, що вона не має друзів, хоча дуже гарна!

-Я в 11-Б, доречі ти дуже гарна-сказала я їй комплімент.

-О! Це ж мій клас! А за комплімент, дякую-вона підморгнула мені.

Ми пішли до класу поки йшли я роздивлялася школу. Так, мама не обманювала, вона дуже гарна, не як мої старі школи. Мені вона сподобалася. Поки   йшли то ця... дівчина розповідала мені про якогось хлопця, красеня?

-Доречі, як тебе звати?-я обожнюю вставляти свої п'ять копійок.

-Я ж тобі говорила, що Майя.

-Ой, вибач.-сказала я.

-Ой нічого, Поліно-вона наголосила на моєму імені, мені стало стидно.

-Вибач-повторила я.

-Ти хоча-би чула про що я розповідала?- чувся докір в її голосі.

-Так, про... Кирила?-Перемога, я згадала як його звати.

-Ну добре, хоча-би про нього ти слухала.

Ми до сих пір йшли, я не розумію як дорога до 11-Б, така велика? Чи то Майя мене водить по 15 колу? Треба запам'ятати  щоб дізнатися. Але вже пізно.

-Вот, наш 11-Б!-вигукнула Майя і одразу почервоніла, а я засміялася.

Ми зайшли до класу. Гарний клас, одноклассники на мене зацікавлено подивилися. Цікавенький клас. Я подивилася на вільні парти і підійшла до одної, поставила руку і запитала.

-Тут можна сісти?

-Ліпше не треба!-до мене підбігла Майя.

-Чому? Тут ж нікого немає.

-Ну він там може сидіти...-прошепотіла Майя.

-Ну, але зараз нікого немає, значить на першому його не буде-сказала я.

Я сіла за парту і дістала зошити. В нас мала бути біологія. Ну нічого цікавого, тому я просто крутила лінійку. До класу хтось зайшов, я підняла голову. То ж... цей грубіян! А я надіїлася! Ну все, не жити мені більше. Він підійшов до моєї парти і запитав.

-Чого тут розсілася?-запитав він.

-А якісь проблеми?-спитала я зневажливим тоном.

-Зі мною так ніхто не розмовляв, інтересненько. Але це моя парта, встала і пішла-огризнувся він

-А мені де сидіти?-нарешті я подивилася на нього своїми смарагдовими очима

-Єм-він завис на секунду-де хочеш, це не моє діло.

-Значить не моє те що це твоє місце, сідай поряд, тут ж два місця-промовила я.

Майя яка стояла поряд, дивилася то на мене то на нього здивованими очима.

-Це він...-прошепотіла вона.

Я подивилася на неї

-Той красень Кирило? То ти мені про нього розповідала? А ну дай подивлюся-я встала незнаю де в мене з'явилася сміливість, але я почала його розглядати- зелені очі, каштанове волосся, завжди гарно вдівається, ну на сьогодні гарно вдівся-я сіла, а він посміхнувся, нахилився до мене і прошепотів в вухо.

-Що зранку на мене не надивилася?-сказав він насмішливим тоном.

-Відсунся!-я відштовхнула його. Мої щоки запалали рум'янецем.-сідай поряд і все!-наказала я і показала пальцем на стільчик.

Він сів поряд і посміхнувся мені уїдливою посмішкою. Всі одноклассники почали перешіптуватися.

-Чекай на своє солодке життя, мала.

-Чекаю не дочекаюся, велетень-посміхнулася я.