Чарівне сяйво

   Лада

   Ліс зустрів мене темною загадковістю й таємничістю. В темну пору доби там може бути багато небезпеки, яка ховається за кожним кущиком та чекає на слушну нагоду. Але, якщо з такими думками жити, то можна взагалі нікуди не ходити, бо небезпеку можна бачити навіть в самих простих та повсякденних речах. Тому краще не забивати собі цим голову та впевнено йти вперед й не зупинятись. Тому я, майже сміливо, зайшла до лісу.

   П’янкий запах хвої відразу ж охопив мене дурманячи голову, я прихилилася до найближчої сосни, щоб не впасти, бо голова почала трішки крутитись від різкого запаху.

   Звикнувши до пахощів цього лісу я рушила далі. 

   Дорогу мені освітлювало місячне сяйво, що мерехтливо пробивалося крізь гілки сосен, створюючи чарівних зайчиків, що стрибали з кожним подихом вітру. Було трішки моторошно та чарівно одночасно.

   Чим далі я проходила в ліс, тим менше було місячних зайчиків. Дерева ставали густішими, а сам ліс ставав дедалі темнішим. Повіяло легкою сирістю та прохолодою. Отже, я вже близько до квітки.

   Пройшовши ще кілька кроків я помітила вдалині м’яке, жовте сяйво, що ледь-ледь пробивалося крізь стовбури дерев. Таке сяйво мало належати квітці папороті, адже тільки це рослина в цьому лісі мала здатність світитися вночі.

   Я обережно пішла на світло. 

   Головною задачею на шляху до квітки було не провалитися в болото, оскільки папороть полюбляла вогку та сиру місцевість, яка зазвичай була в болотах. 

   Скільки я б не йшла, відстань до чарівного сяйва залишалася такою ж як і була. Ось вдалині, за деревами, виднілося поле. Схоже на те що я дійшла до краю лісу, а квітки так і не знайшла. 

   Повернувшись назад, до лісу, я продовжила пошуки.

   Цього разу сяйво квітки було зовсім в іншому боці, але це нікуди мене не пре вило. Я лише відійшла на величеньку відстань від приблизного місця де квітка мала б бути. 

   Так примарне, фальшиве сяйво чарівної квітки папороті водило мене в різні сторони ще кілька раз.

   Після п’ятого мого походу в протилежний напрямок від квітки, я вирішила не звертати на те сяйво уваги, а просто йти далі вперед та не зупинятися і нікуди не звертати доти поки не побачу саму квітку, а не її чарівне сяйво.