Свято Купала

  Залишалося зовсім трохи до свята Купала.

   Все починалося як завжди. З самого ранку солому та сіно запихали в тканеві мішки, домальовувала їм обличчя, роблячи у такий спосіб опудала Купала і Морени. Ближче до вечора хлопці збирали хворост та підготовляли місце ця майбутнього вогнища, а дівчата збирали польові квіти та плели з них вінки. 

   З останніми променями вечірнього сонця зникла і тиша, крізь яку було чутно тихі голоси. 

   Поляну біля річки було не впізнати: посередині була невелика виїмка, яку зробили для вогнища, стояли опудала Купала й Морени, грала гучна музика, чувся веселий сміх, у воді відлискувалось світло саморобних смолоскипів, деякі смільчаки полізли купатися до води. 

   Святкування набирало нових обертів. На поляну приходили нові люди, бажаючи побачити святкування, не кожного ж дня таке побачиш. 

   Ось вже танці й співи почали стихати: настав час розривати опудала Купала і Морени. 

   Зазвичай після розривання опудала або їх спалювали, або топили. Обрали варіант спалити, щоб вогонь довше горів та дров менше використати. 

   Наступним кроком було пускання вінків та стрибки через вогонь. 

   — Ну чому ти вже йдеш? 

   — Катю, я тобі вже про це говорила.. — втомлено відповіла Лада своїй подрузі.

   — Цвіт папороті це просто вигадка, це ж й дурному зрозуміло.

   — Я не змушую тебе йти зі мною, тому не зупиняй мене та не відмовляй, в тебе нічого не вийде.

   Катя втомлено зітхнула:

   — Йди куди хочеш, я тебе попередила.

   — Добре, зранку зустрінемось.

   Лада пішла в напрямку лісу, а Катя рушила до веселої компанії що стрибала через вогонь та приєдналась до них.