Розділ 10. Міражі на піску

Чотирнадцять місяців потому. Дубай, ОАЕ.

Температура за тонованим, броньованим склом сягала сорока трьох градусів у тіні, але всередині пентхауса вежі «Al Habtoor» панувала арктична, штучна зима. Потужні кондиціонери безперервно гуділи, переганяючи сухе, наскрізь просякнуте ароматом важкого уда та металу повітря.

Аліна сиділа перед величезним дзеркалом, обрамленим лампами холодного світла. Вона дивилася на своє відображення, але не впізнавала ту людину, що дивилася на неї у відповідь.

Від наляканої провінціалки з Житомира, яка колись мріяла про кохання і шукала в чоловіках батьківський захист, не залишилося навіть атома. Зникла і та рішуча, сповнена адреналіну дівчина, яка рвала боргові розписки на трасі під Києвом, наївно вірячи у свою перемогу.

З дзеркала на неї дивилася красива, ідеально витесана порожнеча.

Їй було дев'ятнадцять, але її очам можна було дати всі сорок. У них застигла така глибока, мертва втома, яку не міг приховати жоден консилер від Tom Ford. Її шкіра набула того специфічного, напівпрозорого відтінку, який з'являється у людей, що місяцями не бачать справжнього сонця і харчуються сумішшю шампанського та хімії. Її русяве волосся тепер було вифарбуване в холодний, платиновий блонд — «забаганка клієнта», яку адміністрація клубу виконала без її згоди.

Вона повільно простягнула руку до скляної стільниці. Її пальці, прикрашені масивними діамантовими каблучками (які їй не належали і видавалися лише на вечір як реквізит), звичним, механічним рухом підхопили згорнуту в трубочку стодоларову купюру. На чорному склі лежала ідеально рівна, тонка біла доріжка.

Аліна нахилилася. Короткий вдих.

Пекучий холод ударив у слизову, миттєво заморожуючи емоції, стираючи залишки тривоги і розганяючи серце до потрібного, робочого ритму. Хімія була єдиним способом вижити в цій золотій м'ясорубці. Більшість дівчат тут сиділи на транквілізаторах, антидепресантах або кокаїні, щоб просто мати змогу розсунути ноги перед черговим інвестором, нафтовим шейхом чи російським олігархом, які купували їхній час за десятки тисяч доларів.

Ці гроші ніколи не осідали в кишенях Аліни.

Її борг, який в Ужгороді становив мільйон двісті тисяч євро, за чотирнадцять місяців щоденного, виснажливого рабства в цьому елітному ескорт-клубі закритого типу не зменшився ні на цент. Навпаки, він зріс до півтора мільйона. Система Тамари Сергіївни була бездоганною. З Аліни вираховували гроші за оренду цих розкішних апартаментів-камери, за брендовий одяг, за косметику, за медичні огляди, за штрафи за «недостатню привітність». Вона була ходячим активом, який генерував надприбутки для Ради Директорів і одночасно нескінченно оплачував власне утримання в цій в'язниці.

Двері до гримерної безшумно відчинилися.

На порозі стояв Даниїл — керуючий дубайською філією клубу Тамари. Йому було трохи за тридцять. Ідеально скроєний смокінг, зализане назад темне волосся, холодні, як сталь, карі очі. Він був покращеною, сучасною версією Георгія. У нього не було потреби грати в "татуся" або імітувати інфаркти. Його влада трималася на чистій, кримінальній корпоративній етиці. Він не бив дівчат. Він просто відправляв тих, хто ламався, на "чорнові" яхти, звідки вони поверталися з порожнім поглядом і зламаною психікою, або не поверталися взагалі.

— Ти готова? — голос Даниїла пролунав сухо, діловито. Його погляд ковзнув по скляному столику, зафіксував залишки білого порошку, але обличчя не виразило жодної емоції. Хімічний допінг тут не заборонявся, він заохочувався, якщо допомагав активу працювати ефективніше.

— Готова, Дані, — Аліна повільно піднялася. На ній була вечірня сукня кольору рідкого золота. Тканина струменіла по її худорлявому тілу, відкриваючи спину до самого куприка.

— Сьогодні особливий вечір, Аліно. Не можна схибити, — Даниїл підійшов ближче, поправляючи їй бретельку на плечі. Його дотик був крижаним. 
— Прилітає Головна.

Серце Аліни, розігнане кокаїном, раптом пропустило один важкий, хворобливий удар.

— Тамара Сергіївна? — її голос залишився рівним, але пальці рефлекторно стиснулися в кулаки.

За чотирнадцять місяців вона жодного разу не бачила жінку, яка купила її життя і перетворила його на пекло. Тамара керувала імперією з Лондона або Монако, залишаючись абстрактним, жахливим божеством. І ось божество спускалося на землю.

— Так. Вона особисто закриває угоду з еміратськими партнерами. Буде закритий прийом у пентхаусі на дев'яностому поверсі. Вибрали п'ятьох найкращих дівчат для обслуговування переговорів. Ти серед них. Твоє завдання — мовчати, наливати Dom Pérignon і бути ідеальною декорацією, поки вони підписуватимуть папери. Жодних істерик. Жодних провалів у пам'яті. Розумієш?

— Я завжди ідеальна, Дані. Ти ж знаєш, — Аліна розтягнула нафарбовані криваво-червоною помадою губи в професійній, мертвій усмішці.

— І ще одне, — Даниїл примружився, уважно вивчаючи її обличчя. 

— Вона прилітає не сама. З нею її новий фінансовий директор. Він тепер її права рука. Кажуть, він геній оптимізації. Він особисто контролює всі наші європейські і східні філії. Ти маєш бути з ним особливо ввічливою.

— Як його звати? — запитала Аліна, відчуваючи, як повітря в кімнаті раптом стає густим, мов желатин. Її інтуїція, розтерзана параноєю і наркотиками, раптом заволала так голосно, що заклало вуха.

— Максим. Його звати Максим.

Це ім'я вдарило її під дих сильніше, ніж будь-який кулак.

Макс. Той самий Макс, який пахнув київським дощем. Який обіймав її на кухні. Який закопав її стару сумку і телефон у яму, нібито рятуючи від трекерів Георгія. Той самий хлопець, який продав її Тамарі за тридцять тисяч доларів (десять відсотків від вкраденого), а тепер, очевидно, зробив блискучу кар'єру на кістках таких, як вона і Георгій. Він зайняв місце Георгія. Він став новим, молодим монстром у цій імперії.

Перед очима Аліни на секунду попливло. Вона згадала дешеву квартиру в Ужгороді і малюнок пташки в клітці на його блокноті. Згадала його зраду, яка боліла їй набагато сильніше, ніж усі роки психологічного інцесту з Георгієм. Георгій був хворим соціопатом. Макс же був просто розважливим, безжальним кар'єристом.