Розділ 9. Синдром відміни

Перші сорок вісім годин після того, як білі таблетки зникли в зливі раковини, перетворилися для Аліни на фізіологічне пекло.

Синдром відміни накрив її важкою, задушливою хвилею. Транквілізатори, які вона ковтала тижнями, щоб втекти від параної, тепер вимагали розплати. Її тіло ломило так, ніби під шкіру залили бите скло. Кінцівки дрібно, мерзенно тремтіли, серце періодично зривалося в шалену тахікардію, вибиваючи піт на лобі. Світло єдиної тьмяної лампочки на кухні різало очі, а звуки — гудіння холодильника, краплі дощу по карнизу, клацання мишки Макса — врізалися у мозок, як свердло стоматолога.

Але Аліна терпіла. Вона стискала зуби до скрипу, лежачи на продавленому дивані обличчям до стіни, і впивалася нігтями в долоні. Вона згадувала своє дитинство. Вона — та сама дівчинка з розбитої житомирської хрущовки, яка виросла серед сірості, холодних зим і постійного дефіциту. Вона вміла виживати, коли було погано. Київський пентхаус із його шовками та ілюзією безпеки розпестив її, приспав її інстинкти, але зараз, у цій дешевій квартирі в Ужгороді, житомирський бетон її характеру знову почав тверднути.

Щоб Макс нічого не запідозрив, вона грала роль "зручної, зламаної наркоманки". Це був її новий геніальний сценарій. Вона відчувала себе письменницею, яка створює психологічний трилер у реальному часі, де головна героїня прикидається мертвою, щоб підпустити хижака ближче.

Вона спеціально човгала ногами, коли йшла на кухню за водою. Вона робила свій погляд скляним, розфокусованим. Коли Макс щось питав, вона відповідала із затримкою в кілька секунд, розтягуючи слова, ніби її язик занімів від хімії.

— Ти знову не їла? — запитав Макс на третій день її "зав'язки", не відриваючись від екранів. Його голос звучав сухо, без краплі тієї турботи, якою він огортав її в машині.

Аліна стояла біля дверного косяка, спираючись на нього плечем, імітуючи слабкість.

— Мене нудить від тієї мівіни, Максе, — протягнула вона мляво. 
— У мене голова паморочиться.

Він роздратовано зітхнув. 

— Аліно, я не можу зараз іти на ринок за фермерськими продуктами. Я на фінальній стадії. Половина готівки вже лежить на "холодних" гаманцях у крипті, розкидана по дрібних рахунках. Мені треба закінчити ще два перекази через дропів. Потерпи. Залий окропом вівсянку.

Він відмахнувся від неї, як від настирливої мухи, і знову застукав по клавіатурі.

Аліна повільно, човгаючи, підійшла до плити. Але її очі — ясні, гострі як бритва — не дивилися на чайник. Вони дивилися на відображення екрана Максового ноутбука в темному віконному склі.

Вона почала свою таємну війну.

Вона розуміла: сейф, ключ від якого висів у нього на шиї, більше не мав вирішального значення. Готівка перетворювалася на цифри. Якщо вона просто вдарить його чимось важким по голові і забере ключ, вона знайде там лише жалюгідні залишки. Її справжні гроші — її компенсація — тепер були набором пікселів у його криптогаманцях. Їй потрібні були паролі. Сід-фрази. Дванадцять або двадцять чотири англійські слова, які дають повний доступ до рахунку з будь-якої точки світу.

Вона почала вивчати його рутинні звички з педантичністю серійного маніяка.

Макс був обережним. Він ніколи не залишав ноутбук розблокованим, якщо йшов у туалет чи душ. Він носив флешку з ключами шифрування в кишені джинсів. Але він був людиною. А люди втомлюються. Особливо коли п'ють по шість чашок розчинної кави на день і сплять по три години.

На п'ятий день її спостережень у системі безпеки Макса з'явилася перша шпарина.

Була третя година ночі. Дощ нарешті припинився, залишивши по собі важке, вологе повітря, що заповнювало кухню. Аліна лежала на дивані у вітальні. Її дихання було глибоким і рівним — вона ідеально імітувала медикаментозний сон.

Раптом з кухні почувся тихий, але виразний звук. Удар кулаком по столу. Потім здавлена лайка.

Аліна безшумно розплющила очі. Вона скинула з себе старий плед і, ступаючи на зовнішні боки стоп, щоб не скрипнула жодна модрина старого паркету, наблизилася до коридору.

Вона обережно визирнула з-за рогу.

Макс сидів перед екраном, тримаючись обома руками за голову. Його плечі були згорблені. Поруч стояла порожня чашка. Він знову вилаявся, різко відсунув стілець, підвівся і, не заблокувавши екран, побіг до ванної кімнати. Почувся звук блювоти — його шлунок не витримав літрів дешевого кофеїну та нервового виснаження. Вода в умивальнику зашуміла на повну потужність.

Це був її шанс. Єдиний на мільйон.

Аліна метнулася на кухню з грацією і швидкістю кішки. Жодного човгання. Жодної млявості. Її рухи були точними до міліметра.

Вона схилилася над екраном. Відкритий текстовий документ. Блокнот. На чорному тлі світилися стовпчики слів і цифр. Це був файл, який він відкрив з тієї самої флешки, яку зазвичай тримав у кишені. Файл із резервними кодами.

Її очі забігали по рядках, мозок працював на межі своїх можливостей, фотографуючи інформацію.

Wallet 1 (Main). Seed: 1. orbit 2. volcano 3. whisper 4. symptom 5. jungle 6. abstract 7. rigid 8. pelican 9. unaware 10. harvest 11. mirror 12. gloom.

Вода у ванній вимкнулася.

Аліна миттєво відсахнулася від столу. Вона безшумно, у три гігантські стрибки подолала відстань до вітальні, впала на диван, натягнула плед до самого підборіддя і заплющила очі, відновлюючи повільне, глибоке дихання.

Через секунду Макс вийшов з ванної. Його кроки були важкими. Він зайшов на кухню, клацнув мишкою — очевидно, зберіг і закрив файл, витягнув флешку. Потім він підійшов до вітальні. Аліна відчувала його погляд на своєму обличчі. Він стояв там близько хвилини, прислухаючись до її дихання. Перевіряв.

Потім він зітхнув і пішов у комору, де кинув на підлогу матрац біля сейфа.

Аліна лежала в темряві. Її серце вибивало скажений дріб, але губи розтягнулися в тріумфальній, хищній посмішці. Вона зробила це. Вона запам'ятала дванадцять слів.

Orbit, volcano, whisper, symptom, jungle, abstract, rigid, pelican, unaware, harvest, mirror, gloom.