Розділ 7. Точка неповернення

Ранок четверга почався не з будильника, а з відчуття абсолютної, крижаної ясності. Аліна розплющила очі рівно о сьомій нуль-нуль. Вона не спала жодної хвилини. Її тіло було напружене, як тятива арбалета, але розум залишався холодним і розважливим.

Сьогодні.

Георгій Петрович лежав поруч. Його дихання було хрипким, старечим. Його рука звично спочивала на її стегні — важка, кістлява, як кайдани. Аліна повільно, затамувавши подих, пересунула його руку на простирадло. Він щось пробурмотів уві сні, але не прокинувся.

Вона пішла до ванної кімнати. Світло ламп здалося їй нестерпно яскравим. З дзеркала на неї дивилася чужа людина. Тіні під очима стали ще глибшими, вилиці загострилися. Від тієї наляканої дівчинки з Житомира, яка колись мріяла про красиве життя в столиці і шукала в цьому старому монстрі батьківську фігуру, не залишилося навіть тіні.

Аліна вмилася крижаною водою. Вона вибрала свій одяг із тактичною точністю: проста, але елегантна темно-синя сукня зі щільного трикотажу. Вона не обмежувала рухів, не шаруділа, як шовк, і мала глибокі кишені. На ноги вона взула м'які замшеві лофери без підборів — ідеальне взуття, щоб пересуватися мармуровими підлогами абсолютно безшумно.

О 8:30 на кухні з'явилася Марія. Аліна увійшла туди саме в той момент, коли хатня робітниця заварювала Георгію його ранковий зелений чай.

— Доброго ранку, Маріє, — голос Аліни пролунав спокійно, звично приглушено.

Марія ледь помітно кивнула.

— Доброго. Георгій Петрович уже прокинувся?

— Ще ні. Нехай відпочиває. Але знаєте, — Аліна зробила паузу, імітуючи легку провину, 

— він учора ввечері був дуже роздратований. Сказав, що сьогодні хоче побути в абсолютній тиші. Можливо, вам краще піти після сніданку? Я сама приберу зі столу. Ви ж знаєте, як він не любить зайвого шуму, коли в нього мігрень.

Марія насупилася, обмірковуючи ці слова. З одного боку, вона отримувала зарплату за повний день. З іншого — потрапляти під гарячу руку "хазяїна" їй зовсім не хотілося.

— Добре, — нарешті погодилася жінка. 

— Я залишу обід у холодильнику. Тільки розігрієте.

Перша перешкода була усунена. Аліна відчула, як серце зробило маленький, переможний стрибок. Залишатися в квартирі сам на сам із Георгієм і Марією було б самогубством.

О 9:15 Георгій вийшов до вітальні. Він був у поганому гуморі. Його обличчя здавалося сірим, а рухи — різкими та нервовими. Він сів за стіл, навіть не поглянувши на Аліну, і одразу ж втупився у свій планшет.

Сніданок пройшов у гнітючій тиші. Єдиним звуком був брязкіт срібної ложечки об порцеляну. Аліна їла свою порцію, механічно пережовуючи їжу, яка здавалася на смак як картон. Вона дивилася на годинник.

09:40. Марія склала фартух, тихо попрощалася і покинула пентхаус. Клацнув замок вхідних дверей. Вони залишилися самі.

10:00. Георгій відклав планшет і наказав Аліні принести йому ліки. Вона подала йому склянку води та дві капсули, дивлячись прямо в його блідо-блакитні очі.

— Ти сьогодні якась мовчазна, — зауважив він, ковтаючи таблетки. Його погляд знову став чіпким, скануючим. — Все гаразд?

— Так, татусю. Просто болить голова. Погода міняється, — вона опустила вії, ідеально відіграючи покірність.

— Іди полеж. Мені треба попрацювати. Чекаю важливого листа від партнерів.

Він піднявся і пошкандибав до кабінету. Двері з червоного дерева щільно зачинилися.

10:15. Аліна сиділа на дивані у вітальні. Її долоні спітніли. Вона витирала їх об тканину сукні кожні кілька хвилин. Десь поруч, у сліпій зоні підземного паркінгу біля вентиляційної шахти, Максим зараз мав залишити дублікат магнітного ключа від сервісного ліфта. "Граємо в довгу," — сказав він.

Раптом на підлокітник дивана безшумно застрибнув чорно-білий Граф. Кіт не став лягати. Він сів поруч з Аліною, витягнув шию і подивився прямо на двері кабінету Георгія. Його різнокольорові очі — одне бурштинове, інше зелене — не кліпали. Тварина завмерла, ніби перетворившись на статую, ніби відчуваючи, що саме за тими дверима зараз вирішується доля цього дому. Аліні на секунду здалося, що Граф — це не просто кіт, а якийсь містичний секундант у їхній дуелі, який точно знає, хто вийде з неї живим.

10:35. Тиша стала нестерпною. Аліна відчувала, як пульс б'ється в її скронях, шиї, кінчиках пальців.

І тут це сталося.

З-за зачинених дверей кабінету пролунав звук сповіщення про новий електронний лист. Різкий, гучний акорд, який Георгій встановив спеціально для VIP-кореспонденції.

Аліна перестала дихати. Вона вчепилася пальцями в оббивку дивана.

Десять секунд абсолютної тиші. П'ятнадцять.

А потім почувся гуркіт. Ніби хтось з усієї сили вдарив кулаком по масивному дубовому столу. Звук відкинутого крісла, що на коліщатках врізалося в книжкову шафу.

— Блядь! СУКА! — несамовитий, дикий крик розірвав стерильну тишу пентхауса. Це був голос не "витонченого аристократа" і не "мудрого татуся". Це був вереск загнаного щура.

Двері кабінету рвучко відчинилися, вдарившись ручкою об стіну. Георгій вилетів у коридор. Його обличчя було багряним, на шиї здулися вени. Він не спирався на свою тростину. Він взагалі про неї забув. Хворий на серце старий раптом почав рухатися зі швидкістю і координацією тридцятирічного.

В одній руці він судорожно стискав смартфон, притискаючи його до вуха.

— Відповідай, відповідай, мерзото... — шипів він у трубку, блукаючи коридором туди-сюди. 

— Алло! Ігоре?! Якого біса відбувається з "Гравісом"?! Що значить "Тамара Сергіївна дала розпорядження"?! Я вас усіх закопаю! Я вас на шматки поріжу! Алло?! АЛЛО!!

Він з розмаху кинув смартфон у стіну. Дорогий апарат розлетівся на друзки, залишивши вм'ятину на венеціанській штукатурці.

Аліна сиділа на дивані, зіщулившись, ніби від жаху. Але всередині неї все співало. План Макса спрацював ідеально. Удар по грошах миттєво зніс усі маски Георгія. Йому було абсолютно начхати на своє "слабке серце", на свій імідж і на Аліну.