Розділ 5. Паперові стіни

Наступні сорок вісім годин після відправки того короткого, зашифрованого електронного листа перетворилися для Аліни на витончену форму психологічних тортур. Час у пентхаусі завжди мав в'язку, смолисту консистенцію, але тепер він ніби взагалі зупинився, застигши дрібними краплями конденсату на панорамних вікнах.

Кожна хвилина була наповнена параноєю. Аліні здавалося, що її думки настільки гучні, що Георгій Петрович може почути їхній скрегіт крізь товщу своєї старечої дрімоти. Її слух загострився до тваринного рівня. Вона чула, як гуде компресор гігантського холодильника на кухні. Чула, як вода з мікроскопічним шипінням проходить по трубах у стінах, коли сусіди зверху (яких вона ніколи не бачила) приймали душ. Чула сухий, ритмічний звук дихання Георгія, коли він сидів у своєму кріслі, заплющивши очі.

І найгірше — вона відчувала на собі погляди. Холодні, бездушні очі крихітних об'єктивів, схованих у ліпнині стелі, у датчиках руху, у вентиляційних решітках. Їй здавалося, що червоні індикатори запису блимають прямо їй у мозок.

У середу вранці Георгій був не в гуморі. Його дратувало все: температура чаю, складки на його свіжій сорочці, шум вітру за вікном. Він снідав у вітальні, методично розрізаючи омлет на ідеально рівні квадратики, і кожен рух його ножа по порцеляновій тарілці відгукувався різким скреготом.

— Аліно, — його голос пролунав сухо, як постріл із пневматики.

Вона сиділа на краєчку дивана, ідеально рівно тримаючи спину. На ній була світло-сіра вовняна сукня, яка нещадно колола шкіру, але вона навіть не намагалася почухатися.

— Так, татусю? — вона підняла на нього очі, наповнивши їх звичною сумішшю відданості та легкої тривоги.

— Ти сьогодні якась бліда. Під очима тіні. Ти погано спиш? Тебе щось турбує? — він відклав ніж і втупився в неї своїм рентгенівським, льодисто-блакитним поглядом. Він сканував її. Шукав шпарини в її броні.

Серце Аліни пропустило удар і важко гепнулося об ребра. Чи він щось запідозрив? Чи він помітив, що вона затримувалася в гардеробній? Чи, можливо, Максим виявився не таким надійним, і його пошту контролює служба безпеки Георгія?

Вона змусила себе кліпнути, імітуючи збентеження, і злегка опустила голову.

— Ні, татусю, все добре. Просто... я хвилююся за тебе. Ти вчора так кричав під час тієї розмови з лікарем... тобто, з партнерами, — вона навмисно зробила обмовку, щоб нагадати йому про його власну слабкість, про його "хворобу". 
— Я боюся, щоб у тебе знову не піднявся тиск.

Георгій кілька секунд вивчав її обличчя. Тиша в кімнаті стала настільки щільною, що її можна було різати тим самим столовим ножем. Потім куточки його губ ледь помітно поповзли вгору. Його еґо проковтнуло наживку. Йому подобалося, коли вона тремтіла за його життя. Це живило його відчуття абсолютної влади.

— Дурненька моя дівчинка, — він пом'якшив тон, хоча в очах залишився холод. 

— Тобі не треба забивати свою гарну голівку дорослими проблемами. Мій тиск у нормі. А от твій вигляд мене не влаштовує. 

— Маріє!

З кухні миттєво з'явилася хатня робітниця, витираючи руки об ідеально чистий фартух.

— Зроби Аліні свіжовичавлений гранатовий сік. Їй треба піднімати гемоглобін. Жінка повинна цвісти, а не в'янути, як забута на підвіконні герань.

— Дякую, татусю. Ти такий уважний, — прошепотіла Аліна.

Вона опустила погляд на свої руки, складені на колінах. Її пальці були крижаними. Кожен такий діалог забирав у неї роки життя. Вона відчувала себе канатоходцем, який іде без страховки над прірвою, де на дні лежать зламані долі Оксани та Юлії.

Коли настав вечір, напруга сягнула критичної межі. Георгій, випивши свої ритуальні таблетки (які, як тепер розуміла Аліна, були скоріше вітамінами та легкими седативними, ніж життєво необхідними серцевими препаратами), пішов до спальні раніше звичайного. Він поскаржився на мігрень і наказав зашторити всі вікна.

Аліна допомогла йому роздягнутися, акуратно повісила його халат на спеціальну дерев'яну вішалку і лягла поруч, на самий край свого боку ліжка. Вона чекала.

Годинник у коридорі пробив північ. Потім першу ночі. Дихання Георгія стало важким, свистячим — він міцно спав, його грудна клітка рівномірно піднімалася й опускалася.

Аліна безшумно відкинула шовкову ковдру. Вона не вдягала капці, щоб не видати жодного зайвого звуку. Босоніж вона прослизнула через темний коридор у бік гардеробної.

Вона не вмикала світло. Вона знала цю кімнату напам'ять. На дотик вона знайшла велику картонну коробку в нижньому ряду стелажа, підняла кришку, дістала з-під шару старого взуття планшет.

Її руки так сильно тремтіли, що вона двічі ввела неправильний пароль, перш ніж екран нарешті розблокувався. Слабке блакитне світло вихопило з темряви ряди підвішених суконь, які похитнулися від її дихання, наче привиди.

Вона відкрила браузер. Зайшла на сторінку підставної пошти. Сторінка завантажувалася нестерпно довго. Кружечок оновлення крутився, крутився, крутився...

Цифра «1» поруч із папкою «Вхідні».

Аліна затиснула собі рот долонею, щоб не видати ні звуку. Сльоза полегшення чи жаху — вона сама не знала — скотилася по щоці і впала на екран.

Лист був від невідомого відправника з набором цифр замість імені. Тема: "Re: Консультація щодо договору лізингу".

Вона натиснула на лист. Текст був написаний сухою, діловою мовою, але між рядками кричав Максим. Його стиль, його професійний цинізм, його відчайдушне бажання достукатися до неї — все це було там.

«Шановний клієнте. Відповідаючи на ваш запит, маю повідомити наступне. Схема, яку ви описуєте (використання майна через ТОВ «Глобал Інвестмент Груп» та подібні прокладки), є класичною формою захисту активів від конфіскації, розподілу майна при розлученні або претензій кредиторів. Людина, яка фізично користується цим майном, юридично є ніким. Нулем. У випадку смерті або неплатоспроможності фактичного користувача, все майно (автомобілі, нерухомість, рахунки) залишається у власності ТОВ.