Розділ 4. Холодна війна

Ранок почався не з сонячного проміння — важкі блекаут-ролети кольору мокрого асфальту надійно ховали спальню пентхауса від будь-яких ознак зовнішнього світу і нового дня. Ранок почався із запаху.

Аліна розплющила очі в непроглядній темряві. Її обличчя було за кілька сантиметрів від плеча Георгія Петровича. Вона втягнула повітря носом. Запах старого, в'янучого тіла, змішаний із дорогим аптечним ментолом мазі для суглобів та різкою нотою корвалолу. Ще вчора цей запах викликав у неї рефлекторний напад нудоти і відчуття власної безпорадності. Сьогодні ж він спрацював інакше. Він не задушив її. Він її розбудив.

Георгій дихав розмірено, з легким, ледь чутним свистом на видиху. Його важка, суха рука з вузлуватими пальцями та ідеальним манікюром лежала поперек її талії, притискаючи дівчину до матраца, немов ремінь безпеки в автомобілі, що падає у прірву.

Раніше Аліна лежала б так годинами, боячись поворухнутися, щоб не розбудити свого "благодійника", боячись спровокувати черговий напад його гіперконтролю або, не дай Боже, "серцевий напад". Але вчорашній день, те фальшиве дно в нижній шухляді масивного дубового столу і три шкіряні папки змінили архітектуру її мозку.

Вона повільно, міліметр за міліметром, повернула голову на подушці. У темряві вона розрізняла лише контури його обличчя: загострений ніс, впалі щоки, тонка лінія безкровних губ.

«Ти не хворий, — подумала вона, і ця думка пролунала в її голові напрочуд дзвінко, кристально чисто. 
— Ти не бідний зраджений дідусь. Ти хижак, який імітує слабкість, щоб жертва сама лізла тобі в пащу».

Аліна обережно підняла свою ліву руку і зависла нею над його грудною кліткою. Вона відчувала тепло, що виходило від його тіла. На якусь частку секунди в її уяві виникла яскрава, майже відчутна на дотик картина: вона бере важку пухову подушку, накриває нею це старече, зморшкувате обличчя і навалюється всією своєю вагою. Скільки йому потрібно? Хвилину? Дві? Його серце справді старе, навіть якщо він не мав інфаркту. Воно може не витримати простого переляку і нестачі кисню.

Її пальці злегка сіпнулися від адреналіну. Це було б так просто. Це закінчило б її пекло прямо зараз.

Але холодний розум, який прокинувся в ній напередодні на килимі в кабінеті, миттєво загасив цей спалах. Якщо вона вб'є його так, її посадять. Судмедекспертиза легко знайде мікроволокна від подушки в його дихальних шляхах. Усюди камери. Адвокати Георгія, які отримують шалені гонорари, розірвуть її в суді на шматки. Вона вийде з однієї золотої клітки і сяде в справжню, бетонну, на п'ятнадцять років. І найгірше — він переможе навіть після смерті. Він назавжди зробить її злочинницею, вбивцею.

Ні. Їй вісімнадцять. Оксані та Юлії з тих папок було по двадцять одному року, коли Георгій викидав їх, зламаних і накачаних антидепресантами, як використані батарейки. Це означає, що у неї є графік. У неї є приблизно два роки до того моменту, як закінчиться її "термін придатності", і він почне готувати сцену для її фінального знищення. Два роки — це величезний океан часу, якщо знати, як ним користуватися.

Аліна плавно опустила руку і так само повільно, вислизаючи з-під його мертвої хватки з грацією змії, вибралася з ліжка.

Вона босоніж пройшла до ванної кімнати. Увімкнула холодне, різке світло ламп над дзеркалом. Звідти на неї подивилася дівчина. Бліда шкіра, легкі тіні під очима, русяве волосся, сплутане після сну. Вона виглядала точно так само, як учора. Але це була лише ілюзія.

Аліна нахилилася над мармуровою раковиною і відкрила кран з крижаною водою. Вона хлюпнула воду собі в обличчя раз, другий, третій, змиваючи залишки сну, залишки своєї колишньої наївності, залишки свого жалю до самої себе. Коли вона випросталася і взяла білосніжний махровий рушник, її погляд став іншим. У ньому з'явилася та сама металева твердість, яку вона завжди бачила в льодисто-блакитних очах Георгія. Вона заразилася його соціопатією, але ця хвороба тепер була її єдиним імунітетом.

Вона пішла до гардеробної. Раніше цей процес був тортурами: вона ненавиділа вибирати сукні, які робили її старшою на десять років і підкреслювали її статус дорогої утриманки. Тепер вона дивилася на рівні ряди вішалок з кремовим шовком, кашеміром та пастельною вовною зовсім інакше. Це був не тюремний одяг. Це був камуфляж. Уніформа солдата, який перебуває в тилу ворога.

Вона вибрала блідо-блакитну сукню з довгими рукавами і глухим коміром. Ідеальний образ "невинної, покірної дівчинки", яка так потребує батьківської турботи. Вона ретельно зачесала волосся, зав'язавши його в скромний, низький хвіст. Жодного макіяжу — Георгій любив "природну, незайману красу".

Коли вона вийшла у вітальню, там уже пахло свіжозвареною кавою та випічкою. Марія поралася біля кухонного острова.

— Доброго ранку, Маріє, — голос Аліни пролунав тихо, рівно, з тією самою дозою боязкої ввічливості, якої вимагала її роль.

Жінка здригнулася, ніби не очікувала її побачити так рано, і швидко обернулася. Її обличчя, як завжди, нагадувало непроникну маску.

— Доброго ранку, Аліно. Георгій Петрович ще спить? Я приготувала сирники. Він просив без цукру, з медом.

Аліна підійшла до стільниці і налила собі склянку води. Вона дивилася на Марію, і вперше її мозок працював не в режимі жертви, а в режимі аналітика. Хто така Марія насправді? Скільки років вона тут працює? Вона зважувала її ювелірні прикраси. Вона доповідала про кожен її крок. Отже, Марія — співучасниця. Але чи знає вона всю картину? Чи бачила вона, як з цієї квартири вивозили Оксану та Юлію?

— Він ще відпочиває. У нього вчора був важкий день, — м'яко відповіла Аліна, роблячи ковток води. 

— Нехай спить. Йому потрібні сили.

Марія кивнула і відвернулася до плити. Аліна помітила дрібну деталь: жінка переставила сільничку з одного краю столу на інший, хоча в цьому не було жодної практичної потреби. Це був рух заради руху. Марія нервувала. Можливо, вона теж знала, що інфаркт був виставою, і тепер почувалася некомфортно в цій тиші?