РОЗДІЛ 9 Срібний літачок чи фатальна помилка Каспіана.

Поява колишньої Каспіана стала тим детонатором, який змусив Еліну зрозуміти: у цьому домі небезпечні не лише таємниці минулого, а й привиди колишніх пристрастей.

Її звали Аріна. Вона з’явилася без попередження, наповнивши стерильний хол маєтку шлейфом занадто солодких парфумів і дзвоном золотих браслетів. Висока, з волоссям кольору розплавленої міді та поглядом жінки, яка звикла, що світ належить їй.

Еліна саме спускалася сходами, коли побачила, як Аріна  без стуку заходить до кабінету Каспіана.

— О, Каспіане, я бачу, ти завів собі нову іграшку, — голос Аріни пролунав солодким отруйним медом, коли вона помітила Еліну в дверях. 

— Твій смак став... простішим. Менше шовку, більше драми?

Каспіан навіть не підвів голови від паперів, але його щелепа напружилася.

— Аріно, ти помилилася адресою. Твій термін придатності в цьому домі закінчився три роки тому.

Аріна лише засміялася, підійшовши до нього і зухвало сівши на край столу. Вона провела нігтем по його плечу, і Еліна відчула несподіваний, гострий укол ревнощів, який обпік її сильніше за будь-яку образу.

— Ти ж знаєш, що я — єдина, хто знає твої справжні гріхи, — прошепотіла Аріна, дивлячись прямо на Еліну. — Ти думаєш, він забрав тебе, щоб врятувати? Люба, Каспіан Вейн нічого не робить без вигоди. Ти для нього — просто спосіб дістатися до активів твого батька, про які ти навіть не підозрюєш. Він використав мене, щоб знищити своїх конкурентів, а тепер використає тебе, щоб стерти Марлоу з лиця землі.

Еліна застигла. Слова Ізабелли влучили в її сумніви, які вона так старанно намагалася приглушити.

— Вийди геть, — голос Каспіана став настільки низьким, що повітря в кімнаті, здавалося, похолодшало на десять градусів.

Аріна підвелася, поправила сукню і, проходячи повз Еліну, шепнула їй на вухо:

— Тікай, поки він не зробив тебе своєю черговою «заставою», від якої позбудеться, як тільки отримає підпис. Він не кохає тебе. Він кохає лише контроль.

Ця зустріч посіяла в душі Еліни зерно сумніву. Хто каже правду: Каспіан, який нібито рятував її, чи Аріна, яка стверджує, що вона лише інструмент у його великій грі.

      Стіл був задовгий для двох, і Каспіан  сидів на іншому кінці, наче спостерігав за дикою твариною в клітці.

— Їж, Еліно. Срібні прибори тут не для краси, — його голос розрізав тишину, яку порушувало лише потріскування каміна.

Вона ледь торкнулася салату. Апетит зник ще в той момент, коли відбулась зустріч  з Аріною

— Ви завжди так розважаєтесь? — вона підняла на нього погляд, сповнений холодної люті.

 — Купуєте людей, щоб не вечеряти на самоті?

Каспіан  повільно відставив келих із червоним вином. Його погляд став гострим, як лезо.

— Я не купую людей. 

Я забираю активи. Твій батько поставив тебе на кін, коли в нього не залишилося нічого іншого. Я лише прийняв ставку.

— Ви могли відмовитися.

— Міг. Але ти занадто нагадуєш мені декого, хто колись винен мені набагато більше, ніж гроші, — він підвівся і повільно пішов навколо столу. Його кроки були беззвучними. 

— Ти думаєш, що ти тут жертва. Але в цьому домі жертв немає. Є тільки гравці й ті, хто програв.

Він зупинився прямо за її спиною. Еліна відчула, як потилицею пробіг холодок. Каспіан нахилився, спершись руками на спинку її стільця, фактично затиснувши її в пастку.

— Завтра вечеря буде іншою. Ти одягнеш сукню, яку я вибрав. І ти будеш посміхатися моїм гостям.

— Я не ваша лялька, — процідила вона крізь зуби.

— О, ти набагато цінніша за ляльку, — він провів кінчиком пальця по її плечу, ледь торкаючись шкіри. 

— Ти — мій живий доказ того, що борги завжди повертаються. Навіть через покоління.

Він пішов, залишивши її тремтіти від обурення та незрозумілого страху. Еліна зрозуміла: цей «термін» не про гроші. Це про щось значно темніше, що пов’язує їхні родини вже багато років.

     Наступний вечір приніс із собою не спокій, а липке передчуття грози. Коли Еліна побачила сукню на ліжку — шовкову, кольору нічного неба, з відкритою спиною та розрізом до стегна — вона зрозуміла: Каспіан не просто хоче її показати. Він хоче нею хизуватися.

Коли вона спустилася до вітальні, розмова на мить стихла. За столом, окрім Каспіан , сиділи двоє чоловіків. Один — старший, із хитрими очима та перстнем на мізинці, інший — молодший, із зухвалим поглядом, який одразу почав «роздягати» Еліну очима.

— Мої партнери по бізнесу, — коротко представив Каспіан, не підводячись. — Марк та Рейн

— То це і є та сама «дорогоцінна застава»? 

— Віктор, молодший, усміхнувся, простягаючи руку, щоб торкнутися зап’ястя Еліни, коли вона сідала поруч. — Батько не збрехав, вона варта кожного цента боргу.

Еліна різко відсмикнула руку, і в кімнаті запала тиша. Вона глянула на Каспіана чекаючи, що він поставить гостя на місце, але той лише спокійно підніс келих до губ. Його погляд був непроникним.

— Вона не просто застава, Рейне, — нарешті промовив  Каспіан, і в його голосі почувся лід. 

— Вона — нагадування. Про те, що буває з тими, хто не вміє вчасно зупинитися.

— Я чув, її батько намагався втекти з міста сьогодні вранці, — кинув Марко, розрізаючи стейк. 

— Але мої хлопці його перехопили. Кажуть, він плакав і благав пробачити «невелику затримку».

Еліна зблідла. Виделка вислизнула з її рук і з гуркотом упала на тарілку.

— Він... він живий? — прошепотіла вона, дивлячись на Каспіан 

Каспіан повільно повернув голову до неї. У його очах не було жалю.

— Це залежить від того, наскільки добре ти сьогодні гратимеш свою роль, Еліно. Посміхайся. Наші гості люблять гарні історії з щасливим кінцем... для переможців.

Вечеря тривала, але кожен сміх гостей віддавався в її вухах як удар батога. Вона зрозуміла:  Каспіан зібрав їх тут не для справи. Він хотів, щоб вона побачила світ, у якому її батько — ніщо, а вона — лише гарний трофей, доля якого вирішується за одним помахом руки .