Розділ 8 Остання соната

Наступного дня, поки Еліна була зайнята в бібліотеці, Каспіан викликав свого секретаря.
— Знайдіть програму концерту Еліни Марлоу, який мав відбутися місяць тому. Знайдіть список гостей, партитури, навіть квіти, які вона замовляла. Мені потрібен найкращий зал у місті.
— Але, пане Вейн, вона сама його скасувала через... — секретар за вагався.
— Тепер я його призначаю, — відрізав Каспіан. 

— І це буде не просто виступ. Це буде вечір пам’яті її матері. Зробіть це анонімно. Вона не повинна знати про мою участь до останньої секунди.
     За тиждень, під приводом чергового «офіційного прийому», Каспіан привіз Еліну до великої міської філармонії. Вона була в тій самій смарагдовій сукні, напружена й готова до чергового раунду їхньої холодної війни.
Коли двері зали відчинилися, вона застигла. Зал був порожній, але освітлений сотнями свічок. На сцені, на самоті, стояв стілець і підставка для нот. А в центрі сцени на великому полотні був портрет її матері, оточений білими ліліями — її улюбленими квітами.
— Що це, Каспіане? — прошепотіла вона, і її голос уперше здригнувся.
Він зупинився на крок позаду неї, не намагаючись торкнутися, але вона відчувала його присутність усім тілом.
— Ви віддали свою музику, щоб врятувати того, хто вас зрадив, — тихо сказав він. 

— Ви думали, що це ціна вашої свободи. Але я не купую мовчання. Я хочу почути те, що ви грали тієї ночі в темряві. Тільки тепер — для неї.
Еліна обернулася до нього. Її очі, зазвичай холодні й зібрані, наповнилися сльозами, які вона так довго стримувала.
— Ти зробив це... для мене?
Каспіан знову одягнув свою звичну маску спокою, хоча всередині в нього все стискалося від ніжністі.
— Я зробив це для музики, Еліно. Було б злочином дозволити такому таланту згаснути в коридорах мого маєтку.
Вона повільно піднялася на сцену. Взяла інструмент, який уже чекав на неї. Цього разу не було потреби в агресії чи захисті. Вона почала грати ту саму програму, яку готувала до скасованого концерту.
Звуки віолончелі злітали до купола, наповнюючи порожній зал болем, любов’ю та неймовірним світлом. Каспіан сів у першому ряду. Він дивився на неї — таку тендітну й таку могутню водночас — і розумів, що цей момент вартий усіх багатств світу.
Коли остання нота згасла, Еліна не встала. Вона дивилася на портрет матері. Каспіан підійшов до сцени, простягнув їй руку і, коли вона вклала свої пальці в його долоню, він не просто допоміг їй спуститися.
Він підніс її руку до своїх губ і ніжно поцілував кінчики пальців, що все ще вібрували від музики.