Розділ 11

Яка жопа! Жесть і всі інші терміни в тему. Як таке взагалі могло статись? Не могла я так вляпатись! Просто не могла. А найгірше те, що всі мої пояснення будуть здаватись ще більшою маячнею, аніж є насправді.

Я добре розумію, із чого все почалось і чому минулої ночі мені снилось щось еротичне. Як може один дебільний імпульс поставити під загрозу все, що я маю? І як мені вирулити?

І чого я знов не встигла на маршрутку?

Не встигла і тому покірно чекала наступної. Не люблю голосувати, мені легше дочекатись когось і впасти на хвіст. От так і сиділа, чекала, помалу сходились люди, прийшов Тарас. Я навіть усміхнулась йому. Так, як усміхаюсь всім знайомим – легко, невимушено, не зобов’язуюче і продовжила слухати музику. А він вирішив підійти і заговорити.

Я витиснула усмішку, але насправді роздратувалась, бо довелось виключити музику, а мені так подобались пісні гурту, який я випадково знайшла в неті – класна вокалістка із неймовірним голосом, цікаві мелодії та оригінальні тексти українською.

Тарас був злегка під градусом і це роздратувало мене ще більше. Я раптом дуже чітко побачила все те, що мені у ньому не подобалось: водяний колір очей, занадто пухкі губи, його поведінка і манера говорити. Я вже пошкодувала про свою усмішку і маршрутка приїхала саме вчасно, бо я не уявляла, як його відшити. В мене почало складатись враження, що Тарас навмисне привертає до нас увагу.

Як на зло, він всівся біля мене і від нової теми розмови мене на мить застопорило. Тарас почав виправдовуватись за свою поведінку і пояснювати, що все це тільки бравада. Насправді у нього ні з ким нічого не виходить, він досі хоче лише свою жінку.

Я йшла додому і всі чотири хвилини від зупинки до своїх дверей намагалась не розреготатись вголос.

О, так! Він добрий маніпулятор. Або надивився правильних фільмів. І хоч я майже миттєво зрозуміла суть гри, мене все одно зачепило. Виявляється, самолюбство практично не підконтрольне логіці і здоровому глузду.

- Всі пошлості, погляди і зачіпання то для людей, щоб показати, що в мене все добре. Насправді ні одна жінка мене не збуджує…

Ну не можеш ти з собою нічого зробити, коли чуєш таке. Це ж виклик. Це ж удар по жіночій сутності.

Як? І я теж? Та не може бути. А як же?..

Я точно пам’ятаю, що в перші секунди не змогла приховати здивування. Непереборний імпульс – заспокоїти, підтримати, торкнутись… допомогти?

Я бачила таке у пікаперських комедіях, досить популярна мулька, але щоб перевіряти на мені? Це вперше. І мушу визнати – зброя на ураження. Може вона якраз і спрямована на увімкнення якогось жіночого інстинкту, бо мозок реально вирубує на кілька секунд.

Я вчепилась в сумочку, щоб не взяти його за руку, яка чомусь була так близько біля моєї, ще й долонею до верху. Тарас добре підготувався – я не змогла приховати внутрішню боротьбу і виходив він із усмішкою.

Я і злилась, бо це мене зачепило; і тішилась, як дитина, бо не думала, що це справді працює, а я встояла.

Холєрство… Була б знала, чим закінчиться, слухала б музику.

Сьогоднішній день почався так гарно. Вже зранку я тримала в руках  газету із моєю статтею на першій сторінці. Редактор десь навіть знайшов фотку Шаста і примостив збоку. Перша сторінка це вам не жарти!

Мушу віддати належне – Тарас Ярославович не змінив жодного слова і я захоплено перечитувала статтю так, наче її написав хтось інший.

- Довольна?

Редактор здавався спокійним, але було видно, як від напруження тремтять його пишні вуса.

- Сонь, май на увазі, якщо Віталій Романович захоче пояснень, сама викладеш суть. А з усім решта… ну… ти добре постаралась.

А це можна назвати ударом під дих: щоб сам ГЛАВРЕД визнав таке… Тепло повільно розливалось тілом і я не змогла стримати посмішку, хоч розуміла, що виглядаю по-дурному.

- Чо либишся? Молись, щоб Шаст не прийшов за поясненнями.

А мені вже байдуже, я стою і щасливо посміхаюсь. З такою усмішкою я можу відшити будь-кого.

Шаст не прийшов. І не зателефонував. І стаття, здається, не викликала такого резонансу, як очікував Тарас Ярославович. Я час від часу заглядала на наш сайт, але ніяких особливих коментарів, чи їх надмірної кількості, не було. Все як завжди.

Здається, я трохи захопилась, бо коли подивилась на годинник, виявилось, що маю лише п’ять хвилин щоб добігти до найближчої зупинки.

Між поверхами я зіткнулась із Тарасом. О Боже, якого милого він тут забув?

- Соня, почекай.

- Я не встигаю на маршрутку.

- Одну хвилинку…

Щось в його голосі змусило мене придивитись до нього уважніше.

- Щось сталось?

Тарас здавався пригніченим і розгубленим.

- Розумієш…

Несподівано він зробив крок до мене і поцілував…

Дві секунди, поки минув шок і ступор, а тоді я відштовхнула його.