Розділ 6

- Я розлучаюсь, а ти зайнята…

Юра дивився мені в очі не то з болем, не то з надією.

- Ми свій шанс проґавили.

Намагаюсь перевести розмову на інше, але він не дає:

- Я проґавив. А може колись?..

- Я не зарікаюсь, але сподіватись не треба. Ми ще молоді, ти влаштуєш своє життя знов.

- Але не з тобою…

Розмова дратує мене все більше, але, на щастя, його зупинка і Юра виходить з маршрутки, а я полегшено зітхаю. Несподівана зустріч, несподіване зізнання і моє небажання поглиблювати його депресію.

Сімнадцять років минуло відтоді. Ми закінчили школу, здали екзамени і все літо належало нам. Тоді мені здавалось, що я закохуюсь.

У свої вісімнадцять Юра був неймовірним і дівчата мало що не бігали за ним. Не знаю, від кого йому дістався такий набір генів, але Юра отримав від природи те, чого інші хлопці досягали годинами качання.

Ми зійшлись на дискотеці, зовсім випадково – штовхнули одне одного під час танцю…

Чому для свого першого разу я не обрала когось старшого і досвідченого? Тепер знаю: тому що перший раз був у нас обох, тому що ми були молоді і нерозважливі, тому що мені не хотілось йому відмовляти, тому що мені було цікаво і хотілось залишити це позаду. І це тим дивніше, бо до того я була переконана, що треба чекати до шлюбу.

Тим не менш, наступного дня все змінилось. Не скажу, що я почувалась зрадженою, скоріше – обдуреною і розчарованою. І я щиро не розуміла Віку, яка ридала у мене на плечі:

- Гад! Він тебе кинув. Я йому всю морду роздеру.

А я сміялась крізь сльози. Я змінювалась і вперше дала озватись цинізму. Я заспокоювала Віку, а сама думала, що це плаче не вона, а випита перед тим пляшка «ром-коли».

А потім ми з Юрком випадково зустрілись і він відкликав мене вбік на розмову. Нарешті наважився, чи просто не було як уникнути? Байдуже, бо розмова була по справжньому неприємною.

- Чого ти хочеш? Я ж нічого не обіцяв.

Мені на мить відняло мову: я хочу чогось?

- А чи я в тебе чогось вимагала?..

Було гидко і боляче. Він вирішив виправдатись моїм коштом.

Ми були молоді та дурні, але Юрка я не можу сприймати серйозно навіть тепер, через стільки років. Я знаю – якщо дозволю йому бодай дещицю, він не зможе зупинитись.

Коли я вип’ю багато кави, а тоді не можу довго заснути, то дозволяю собі позависати у соцмережах. Знаходжу якусь групу статусників і вчитуюсь в «умниє мисля». Часом є навіть цікаві і от одна зачепила мене: «скільки б чоловіків не було у жінки, вона завжди пам’ятатиме трьох: того, кому віддала цноту, того, з ким провела першу шлюбну ніч і того, з ким вперше зрадила чоловіка».

Юра

Андрій

?

А чи буде він?