Розділ 4

Минуло кілька днів і я розгублена.

Колись, у юності я, як і всі підлітки, захоплювалась акторами та співаками. Моїм кумиром довгий час був Джонні Депп і, напевно саме тому, я без пам’яті закохалась у Юру – він був неймовірно схожим на нього.

Але суть не в цьому. Захоплення людиною, яку не знаєш… воно наростає і накриває лавиною: ось він, мій ідеал і нікого більше не треба. Але захоплення – це не кохання і воно безслідно минає, як тільки сягне піку.

Я і досі захоплююсь Джонні Деппом як актором і не більше. Але відтоді я підсіла на захопленість. Це відчуття майже кохання, яке ні до чого не зобов’язує, мені сподобалось. Я зрозуміла циклічність і дозволяла собі захоплюватись ще безліч разів.

Відчуття підйому всіх сил, ейфорія, азарт – життя наповнюється барвами. Андрій в такі дні завжди натякає на коханця, а я лише сміюсь. Мені хочеться дарувати весь надмір почуттів йому, а він сприймає це, як вияв провини.

Я ж не почуваюсь винною. Це було так, наче я випила енергетик і здатна на все. Але дія енергетика, як і дія майже кохання, минає несподівано. Одного ранку я прокидаюсь і розумію – все, як завжди. І я вже не хочу дивитись прем’єру фільму із тим самим актором, хоча чекала цього цілий місяць. І весь він здається мені абсолютно звичайним, і як актор не ахті.

Я чекала, що моє захоплення Тарасом буде таким самим, сягне піку і зникне. Дивно, я так прагнула його побачити, але коли ми зустрілись, не відчула нічого. Я намагалась непомітно розглянути його нового, старшого і зрозуміти, чому казилась майже три місяці.

Тарас підстригся дуже коротко і погляд змінився. Він ще дивиться на мене так, наче кличе, але тепер це вже не гра.

Я знаю, що він розійшовся з дружиною і бачу, що це змінило його. Фонтан життєрадісності втратив силу та барви. Він раптом перестав бути чоловіком, який не соромиться натяків та мимобіжних дотиків, переводячи все у жарти і тому їх легко відбити. При цьому легко можна ігнорувати його промовистий погляд.

Зараз Тарас стриманий у словах і жестах, але саме його погляд став нестерпно обпікаючим.   

Я згадала день, коли сестра сказала:

- Ти знаєш, Тарас одружується?

- Який Тарас?

Я злукавила. Аня розповідала про його наречену, а я майже нічого не чула. Чому це мене зачепило? Я не знала його і до того бачила лише кілька разів, коли ми перетинались компаніями. Тарас ніколи не казав, що я йому подобаюсь; ніколи не запросив до танцю на дискотеці; ніколи нічого не пропонував. Лиш його погляд і я, яка задирала хлопців та чоловіків, опускала очі.

Я не пам’ятаю його, не пам’ятаю наших зустрічей і розмов, але здається, що пам’ятаю кожен подарований мені погляд.

- Соня, прийоооом. Йдем подивитись на «вітку».

І я, мов зачарована, пішла. Я не згадувала про Тараса кілька років, а йшла дивитись на підготовку до весілля, як базарна баба. Я досі не розумію, чому мені було майже боляче…