Розділ 2

Ні до, ні після весілля ми з чоловіком не говорили про дітей. Хоч наші батьки вимагали онуків, ми, не змовляючись, вирішили трохи почекати, насолодитись одне одним законно, доробитись до чогось більшого, аніж у нас було.

Коли через місяць після весілля я подумала, що щось не так, мені стало смішно: ми були обережні, що може бути не так? У мені підігнулись ноги, коли я побачила дві рожеві смужки на тесті.

- Соня, ти прикалуєшся? Хто тобі насцикав на тест?

Але другий показав те саме. І третій. І четвертий. Якщо у свої двадцять чотири я фізично була абсолютно здоровою і готовою, то морально – ні. У душі мені все ще було вісімнадцять і я не уявляла, як це – бути мамою.

Зараз я думаю, що діти були Божим дарунком, який тримав нас разом, поки буря у затоці не заспокоїлась.

Буря минула, плесо гладке і лише час від часу з’являються хвилі. Але тепер, нарешті, видно, що затока є дуже глибокою і це набагато важливіше. Глибінь приховує у собі силу та спокій і є надійним захистом від рифів, на які так часто налітають закохані човни.

Тому я не вірю, що кохання стає звичкою. Звичка – це щось автоматичне, те, на що не звертаєш уваги. Так, вона стає частиною тебе, її важко змінювати і боляче позбуватись. Може саме тому люди вигадали собі виправдання. Але правда така, що кохання не може бути звичкою вже тому, що вимагає постійної праці, вкладу, старання. Хтось розумний сказав: «кохання – як багаття: воно тішить око і гріє тіло, але якщо не підкладати хмиз – погасне, зітліє, стане лише згадкою».

Спочатку я, як і всі новоспечені і від того самовпевнені дружини, намагалась змінити в Андрієві те, що мені не подобалось. А він, як закоренілий тридцятилітній холостяк – затято опирався. Рік притирання був катастрофічним. Ми все ще бачили одне в одному тих ідеальних партнерів, якими були в період зустрічання. Спільне життя день за днем ламало наші уявлення і це було не надто приємно. А потім була грандіозна сварка, що виникла через дрібницю, але врешті змусила нас виговоритись. І тоді, нарешті, прийшло полегшення та прийняття. З’явилось розуміння та усвідомлення. Буря почала заспокоюватись, а наша затока – глибшати.

Ми часто сварились і потім…

Дивно, що сім’ю без сварок вважають ідеальною. Може сварки – це погано, але якщо у людей немає стику інтересів, то чи не байдуже їм одне до одного насправді? Спільні інтереси? Світогляд? Ніколи не повір’ю, що у двох абсолютно різних людей – абсолютно однакові погляди на все у житті.

Компроміс? Так. Але тільки той, хто йде на компроміс розуміє, як це насправді важко.