Епілог 1

Про матір і брата Олівія знала тільки з газет. Вона щотижня отримувала світську хроніку – відвідувачі любили почитати таке в очікуванні своєї черги. Якось в статті про прийом у пані Квятковської їй попався на очі рядок: «пані Левинська-Лещинська перестала з'являтись у товаристві і оселилась у пансіонаті в містечку Н., відомому своїми цілющими водами». Ім’я здалося чужим, ніби мова йшла не про людину, яку вона колись знала.
А ще через рік Олівія прочитала у списку тих, хто виїхав за кордон, що Петір отримав призначення на дипломатичну службу у Фрігмарк. І кивнула сама собі, ніби ця новина щось остаточно підтвердила.

Але за стільки років це все стало вже таким далеким... одного разу вона піймала себе на думці, що навіть не пам'ятає їх облич.

Життя ішло тихо й спокійно. Одного дня, зайшовши в обідню перерву в кулінарію, Олівія побачила Олю, яка вибирала смаколики. Дівчинка чемно привіталась:
- Добрий день, тітонько Кім!

- Добрий, - Олівія усміхнулась. - як ти? Уроки вже закінчились?

- Ага. Куплю собі обід і солодощі, і побіжу в музичну школу.

Олівія помітила за плечима у дівчинки чорний футляр і спитала:
- Скрипка?

- Так, тітонько Кім. Вчитель мене дуже хвалить, каже, в мене хороший слух. Мабуть, це від тата, мама розповідала, що він був музикантом... - раптом її погляд посумнів. - Але тата не стало давно... я його тільки на фото бачила.

Олівія ласкаво сказала:
- Так, твоя мама розповідала мені. Твій тато дуже гарно грав на скрипці. Сподіваюсь, і в тебе все вийде.

- Я дуже стараюсь, тітонько Кім! - дівчинка засяяла від таких слів.