27

Вона піднімалась по трапу, як на ешафот, бо кожен крок віддаляв її від навіть тих таємних і нібито «випадкових» зустрічей з подругами, які в неї ще були вдома. Але вона знала, що в Ланбургу, в домі чоловіка, вона не те що не зможе комусь написати і відправити листа - кожна її нотатка буде під контролем, кожен крок під наглядом.

В домі Вацлава їй постійно тиснуло в грудях. Олівія прислухалась, чи не чути його кроків, чи не дзвонить телефон, і завмирала. А вийти з дому одна не могла… навіть якщо вона ходила по саду, десь на відстані ішла служниця. 
Тепер вона раділа, коли за вечерею збиралась вся родина, а інколи забігав хтось з сусідів на чашечку чаю. Сміялась від розповідей про чужих улюбленців, сама розповідала про витівки Моллі… 
Олівії і досі було дивно, що тут її ніхто не питав, що вона робить у вільний час, де буває. Вона спокійно могла піти прогулятись у міський парк чи сходити у кав'ярню з Камілою, коли Юнсу був в клубі для лікарів чи в гостях у когось із друзів по університету. І коли вона поверталась, він тільки турботливо питав: «ну як, все добре, розважилась?».

Тоді, в подорожі, Вацлав стежив за кожним її жестом. А коли за сніданком у каюті-ресторані їй привітно посміхався якийсь надто розкішно вдягнений красунчик, чоловік міг цілий день доводити її повчаннями і допитами, як необачно вона себе поводить і чи нічим цього типа не спровокувала.

Хоча тип однаково фліртував з заміжніми і незаміжніми, з юними дівчатами і поважними літніми пані. Шепотілись, що насправді він зовсім не аристократ і навіть не багач, а квиток виграв в карти, от і користується шансом потрапити в товариство, де можна і зірвати куш у грі, а якщо пощастить, то і причарувати якусь красуню з посагом.
Що в ту ніч трапилося з ним?.. В газетах про нього не написали нічого. 

Олівія усміхнулась своїм думкам. Навіть спогад про якусь випадкову людину був їй приємніше за думки про того, з ким вона прожила рік.
Рік, в який її нещадно ламали.

Юнсу наблизився по-котячому обережно, нечутно. Сів поряд і пошепки спитав:
- Як ти, капустко? Може, заварити ще чаю?

Олівія поставила чашку на тумбочку.
- Та ні... мені вже не так зле. Можна, обійму тебе?

Він посунувся ближче до неї, і вона обійняла його, міцно притулилась, потерлась щокою об його плече. Перебирала його волосся, притискалась обличчям до його шиї, вдихаючи запах.
Їй так потрібне було тепло його рук, ніжність його шкіри... вона цілувала його, ніби даючи волю ніжності і розпачу, не могла випустити його з обіймів, наче тільки разом з ним могла відчувати себе...живою? .. цілісною?..