26

... Після короткого прийому Ліщинський вийшов. Запросивши наступного пацієнта у кабінет, Олівія сказала:
- Без свідків ми можемо поговорити у коморі, я зачиню її зсередини на гачок. Але нам з вами краще не затримуватись довго… це приміщення в нас з колегою доктором на дві практики одне.

Вони зайшли до невеликої кімнати, в якій тьмяна лампочка освітлювала шафу на три відділи, тумбочку і два крісла поряд. Трохи задушливо пахло ліками і пилом. 

Ледь чутно клацнув гачок. Але Вацлав не сів, так і залишився стояти, схрестивши руки.
- Годі прикидатися, Олівіє. Думаєш, я тебе не впізнав? Боже мій, Боже! Як низько ти впала. Що за зачіска… а одяг – з магазину потриманих речей?  Добре, що твоя люба матінка цього не бачить!

- Насправді я не надто подобалась тобі і благородною панною у вбранні від найкращої модистки, - Олівія гірко посміхнулась. - І не через почуття ти став мене розшукувати.

- Я навіть не знаю, що сказати тобі, враховуючи, як ти зганьбила і свою родину, і моє ім'я, - зверхньо процідив Вацлав.

- Що ганебного може бути у смерті під час кораблетрощі? - Олівія схилила голову набік. На мить замовкла, а тоді сказала: - Для всіх я мертва. Мене немає.

- Зникла безвісти. А це грає роль.

- Я зрозуміла... - тихо сказала вона. - Не я тобі потрібна. Тобі потрібне підтвердження, що мене немає і я ні в чому не стану тобі на заваді.

- І в кого ти навчилась так зухвало говорити? - розсердився Ліщинський. - І тобі не спадає на думку, що в моїх руках доля твоєї матері... твого брата... що я можу зруйнувати життя цих чживей, з якими ти живеш?

Олівія дивилась прямо йому в обличчя, як ніколи не дивилась раніше.
- Не сумніваюсь, що для цього в тебе є все. Але для чого воно тобі? Щоб стався скандал? Мені навіть цікаво, що було б, якби таку історію прочитала у світській хроніці пані Квятковська...

Він стиснув кулаки.
- Тебе наче підмінили, Олівіє!

- Я була за крок від смерті. Після того все сприймається по-іншому.

- Та як ти могла?! Що ти зробила в ту ніч? Десь знайшла снодійне і так міцно заснула, що нічого не чула, поки вода не хлинула в твою спальню? Чи поступилася місцем комусь? Я так і знав, що твоя дурна жалість колись зіграє з нами всіма злий жарт...

Вона не зводила з нього погляду.
- Яка різниця, Вацлаве? Тебе це не стосується. Хочеш бути вільним - я не проти. Натисни на детективів, юристів, хай мама з Петіром офіційно визнають мене мертвою. Я ніколи не повернусь. Навіщо?

Вацлав недовірливо вигукнув:
-Хочеш сказати, тебе влаштовує таке життя? У квартирі, а не в маєтку? Без служниці? Рада ходити на роботу, все робити сама? Або ти мені брешеш, або ти збожеволіла від потрясіння.

Олівія знову посміхнулась.
- Вважай так, як краще тобі. Ти мене втратив ще тоді, на «Етеріумі».

- Якщо ти надумаєш з'явитися на порозі мого дому, тебе виженуть з поліцією! - викрикнув він.

- Тихше, любий. Що люди подумають, якщо почують, як ти скандалиш? - в її голосі прозвучала насмішка. А тоді Олівія скинула гачок, даючи зрозуміти, що розмову завершено. - Невже ти боїшся?.. не бійся. Прощавай.

Він поспіхом вийшов.
Коли Олівія прямувала на місце, Каміла виглянула і спитала:
- Віві... Хто той багатій? У нього були якісь скарги? Чи він щось від тебе хотів? Може до адвоката сходити? – вона стишила голос. - Ти вся бліда...

- Не бійся. Він сюди більше не прийде.

До самого кінця дня вона виконувала роботу механічно, наче заводна лялька. Купила їжу на вечерю, повечеряла разом з Юнсу і свекрами… хоча майже не прислухалась, про що вони розмовляли… а тоді забрала чашку з чаєм з собою і пішла в спальню. Закуталась в ковдру так, наче їй було нестерпно холодно... наче холодніше навіть, ніж в ту ніч на «Етеріумі».
Гріла руки об чашку, дивилася в стіну і мовчала.

Моллі безшумно підкралась, застрибнула на ліжко, обнюхала її, потерлась головою об її руку. Олівія не звертала уваги. Кішка занявчала, і тоді Олівія, відставивши чашку в сторону, погладила її.
- Все добре, Моллі, золотко, все добре, - промовила майже беззвучно. 

Розумні жовто-зелені очі дивились на неї так, наче бачили все, що відбувається в її душі. Що ще не добре, але принаймні двері в минуле остаточно зачинилися, а загублений ключ лежить десь у траві.
Олівія повільно гладила ніжну шерсть. А думками була все ще в тих днях на «Етеріумі».