24

- Я говорив вам про чутки про секретарку, - різко склавши газету, нагадав Вацлав, коли детектив Фрішек прийшов наступного разу. - Ви ж їх проігнорували. Я дуже незадоволений. Навіть не знаю, чи продовжувати нашу з вами співпрацю.

На його подив, чолов'яга не розгубився.
- Так то жіночі розмови, плітки і чутки, пане Ліщинський, я ж працюю п'ятнадцять років і справу маю з фактами. Ви бачили вже зібрані матеріали. 

- Хочете сказати, ви можете щось додати? Можете мені пояснити, чому наша справа і досі не просунулась? – Вацлав поглянув в сторону, на солідний круглий годинник на стіні. 

Фрішек пройшовся по кабінету, і Вацлав поморщився: в цих грубих черевиках, по новому килиму!.. сліди залишаються!..

- Пояснити – можу. За той час, що минув, більшість врятованих з «Етеріуму» були впізнані родинами і повернулись до них.Заробітчани, нелегали і діти-сироти – не наша категорія. Далі, вісім дівчат і жінок, у яких була амнезія. Їх зареєстрували  під прізвищем Етер… - він погортав записи, не поспішаючи продовжувати. 

- Ви перевірили всіх? – різко перебив Вацлав, стиснувши підлокітник крісла так, що аж пальці побіліли. 

- Інформація є, - так само спокійно і впевнено відповів Фрішек. -  Дві - бабусі восьмидесяти років, дві - дівчата чотирнадцяти років. Трьом - від тридцяти п'яти до сорока п'яти років, за даними медичного огляду - до катастрофи пологи в минулому були. Тобто навіть якщо ваша дружина після катастрофи посивіла, травмувалась чи перехворіла так, щоб у двадцять років виглядати на всі сорок п'ять - дітей від вас у неї не було. 

Вацлав зім'яв газету. Дітей не було, і він не може одружитися зі здоровою жінкою і нарешті отримати спадкоємця, поки…

- Останню зареєстровану, Амалію Етер, впізнали родичі і перереєстрували під іменем Вівіан Кім, - завершив детектив. - Там абсолютно чисто, особу підтвердили чоловік і свекор зі свекрухою. Троє близьких родичів не можуть помилятись, чи не так, пане? – і він повільніше додав: - Я ознайомився з документами, справа зразкова. Комар носа не підточить, - і закрив папку. 

У Вацлава ніздрі роздулись від гніву.
- Ця Вівіан Кім - чживей? Щось ім'я не з їх кшталту.

- Кім вона по чоловікові, дівоче прізвище Брайан.

- Ні, я зовсім не задоволений! Тоді виходить, що моя дружина зникла безвісти і мені доведеться чекати ще два роки...

Фрішек потер великим пальцем об решту.
- Можна підкупити свідка. Я вивчав креслення корабля і відмітки, які його частини постраждали першими. На палубі для першого класу це був сектор Сирени з музичною кімнатою. Я можу переконати служницю чи працівницю з «Етеріуму» підтвердити, що тієї ночі вашій дружині не спалось, чи вона була не в гуморі, і, щоб заспокоїтись, пішла до салону пограти на піаніно. Каюти другого класу під «Сиреною» згоріли миттєво, з усіма, хто там був. От вам і офіційна відповідь на питання, чому ніхто не бачив ні живу пані, ні тіла.

- Підкуплений свідок шантажуватиме мене потім, - заперечив Вацлав.

- З людьми можна працювати акуратно, щоб у них не виникло мотиву або щоб страх переважив. В мене є ще один помічник, він вміє так майстерно вішати жінкам локшину на вуха, що вони самі підтвердять те, що потрібно, в абсолютній впевненості, що сприяють добрій справі. А далі я оформлю вам документи про розслідування, в яких буде вказано, що пані на час катастрофи перебувала в секторі Сирени, який був повністю знищений при вибуху.

Вацлав роздратовано покрутив широкий браслет годинника на руці, наче це були кайдани, від яких він прагнув звільнитися.
- А раптом з'явиться якась аферистка, самозванка, і буде стверджувати, що вона моя законна перша дружина?

Фрішек хмикнув:
- І як вона доведе? Ви ж самі ізолювали дружину від знайомств, які вона мала до шлюбу, а її мати більше довіряє вам, ніж рідній доньці.

Вацлав підвищив голос.
- Таких деталей я вам не розповідав!

- Я ж казав, що працювати з інформацією я вмію. Добре, пане Ліщинський, ось наша остання спроба, - детектив дістав папку, яку тримав під пахвою, і витягнув з неї аркуш. - Інформація про нін Кім Вівіан, дружину Кім Юнсу, лікаря-офтальмолога. Адреса, номер практики, все як годиться. Раджу записатися як пацієнт, навіть якщо знову натрапите на хибний слід, принаймні у вас будуть контакти кваліфікованого спеціаліста.

Коли детектив пішов, Вацлав схопив з полиці над каміном якусь статуетку і жбурнув її об стіну. Тонка порцеляна задзвеніла, розбившись на друзки. Він нерівно вдихнув і видихнув, взяв ще одну статуетку і жбурнув слідом за першою, а тоді, трохи втамувавши лють, закурив.
Цікаво, чи ця змія підколодна втратила пам'ять, чи просто його обманула?

А може, це дійсно зовсім інша жінка, і тоді доведеться зробити так, як порадив Фрішек: оформити висновок... о, пані Корнелія, вона ж скаже що завгодно, щоб остаточно відгородитись від дочки, яка її розчарувала. Якщо мати скаже щось на зразок «моїй дочці було сумно, вона говорила, що хотіла б пограти на піаніно, коли в салоні нікого не буде»... матері повірять. Можна переконати Петіра, щоб розповів, нібито сестра в подорожі сумувала, її щось гнітило, вона віддавала перевагу музиці, а не спілкуванню з людьми. От хто заради кар'єри на все піде.

Дивлячись на дим, Вацлав уявляв собі, як виявиться, що це справді вона, як вона злякається, побачивши його... або навпаки, зрозуміє, яке життя вона втратила, буде благати його забрати від цих чужих некультурних людей, а він скаже, що вона винна сама і для всіх пристойних людей вона вже мертва.

Але ж подумати тільки, як цей простолюдин Фрішек посмів в такому тоні говорити з ним, нащадком древнього і славетного роду... збирати досьє на Ліщинського, наче на якогось мігранта Алі з островів Тотогуа!

Права пані Корнелія, цей світ прогнив до самої основи.