20

Бал у домі фон Левеншельд

Яскраве світло нових, більш потужних електричних ламп, золотистим потоком заливало зал, відбиваючись у дзеркалах і коштовностях. Тканини шурхотіли, парфуми змішувались у повітрі, і пари повільно кружляли в танці. Замовкла мелодія, і партнер по танцю галантно провів Елсбет на місце. Вона посміхнулась йому: сорокарічний письменник, звісно, не кандидатура для заміжжя, але він добре танцює, у нього чудове почуття гумору, з ним цікавіше розмовляти, ніж з більшістю світських левів.

Тут же поруч опинився Ліщинський з бокалом лимонаду. Ніби це було його законне місце.
- Дозвольте запропонувати вам бокал, щоб освіжитися, панно фон Левеншельд. Чи маєте для мене вільний танець?

Елсбет посміхнулась.
- Не наступний, - зробила паузу. -  Той, що після. І то лиш тому, що бачу благання в ваших очах, - вона повільно розкрила і закрила віяло. - Але мені слід бути з вами обережною. Ви ж... - вона прикрила віялом вуста, і прошелестіла ледь чутно: - і не одружений, і не вдівець. Ви цікаві мені, пане Ліщинський, я чула про вас багато хорошого. Вас хвалять як благодійника. Але ж... я маю дбати про добре ім'я своєї родини.

- О, так, у мене і в думці не було нічого, що могло б вас образити! - завірив Ліщинський. - Панна просто взірець всіх чеснот.

Елсбет усміхнулась.

«Ах, ваша краса! Ах, взірець всіх чеснот!». Павич. Як обскубти хвіст, буде звичайна курка.

Та батько просто марить титулами і можливістю поріднитися з аристократами. Це був би блискучий шлях: сирота з притулку, який і вишукане прізвище взяв сам - вичитане на якомусь древньому надгробку на кладовищі, який всього досягнув тяжкою працею, називає зятем дворянина!

Ліщинський - та кандидатура, яка влаштує і батька, і маму. Чоловік в самому розквіті сил, симпатичний, багатий, учасник благодійних спілок, не залишив в біді сім'ю трагічно зниклої дружини.
Але ж пустий. Що з нього взяти, крім славетного прізвища...
І грошей.

Елсбет продовжила слухати розповіді письменника і посміхатися на особливо влучні жарти. Наче не помічаючи Ліщинського. Нехай відчує себе мисливцем, спробує її завоювати.

Фамільна діадема Ліщинських з сапфірами ідеально ляже на її попелясте волосся. Цікаво, чи така вона, як на портреті, який копіювала Рената, чи може і ще величніша?

«Пані Єлизавета Ліщинська». Звучить як мелодія, як ім'я світської дами і меценатки.
У заміжньої дами де в чому більше свободи. Вона зможе колекціонувати всі картини, а не лише ті, які вважаються прийнятними для незаміжньої панночки. Зможе сама відвідувати галереї, виставки, навіть майстерні.

А що Ліщинський? Його роль - дати їй прізвище, статок, позувати з нею для фото і фамільних портретів.

В великосвітському товаристві його вважають красенем. Ніхто не буде сумніватися в її симпатії до такого чоловіка. До того ж, пережив таку трагічну втрату!

Де трагічна втрата - там і бажаючі втішити, запросити на раут, музичний вечір, збір коштів для сиріт, для постраждалих від аварії на заводі, ще для когось. «Ах, ви пройшли через справжнє пекло, але життя продовжується, вам слід бути серед людей».
Пройшов пекло, як же! Одним із перших сів у шлюпку.
А що було б з Лісою, якби хазяйка не поступилася їй місцем?

Коли батько остаточно зайняв місце в першій десятці лідерів у банківській справі, Елсбет було дванадцять. А в пансіонат для благородних дівчат її віддали в десять. Тож в неї було досить часу, щоб зрозуміти, як суспільство ставиться до «просто нуворішів», а як - до впливових осіб, з якими доводиться рахуватися.

Коли Ліщинський вів її у танці, Елсбет навмисне тримала дистанцію навіть там, де па дозволяли мимовільно торкнутися руки, або дати партнеру притримати за талію.

Коли вона знов уникла дотику, Ліщинський граційно схилився в поклоні.
- О, хіба ж може панна бути такою жорстокою! До того, хто згорає в блакитному полум'ї ваших очей... – сказав він з надмірною пристрастю. 

- Тінь вашої дружини стоїть між нами, - також драматично відповіла Елсбет. - Навіть в теплі і сяйві цього залу я відчуваю холодний подих невідомості.

- Але ж її так і не знайшли! - заперечив Ліщинський. - Коли пролунав вибух, ніс «Етеріуму» підняло, інша частина пішла під воду... Там були каюти. Багато хто не встиг навіть вибігти.

- Може статися все, що завгодно. Я звикла вірити фактам і цифрам.

- Цифри! - з презирством хмикнув Ліщинський. - Це не те, чим гарненька дівчина повинна забивати свою чарівну головку. Вам личить думати про бали і вбрання. А якщо ви станете моєю дружиною... про гроші повинні думати наймані працівники, справа голови роду - тільки вимагати результат.

- Я ще не стала вашою дружиною і не сказала «так».

- Але ж ви ще не розбили мені серце словом «ні»!