18

- Це ж я, Янош, чоловік Лії, - здавалось, він не очікував, що його не впізнають. Але після ніякової паузи пригадав: -  А, Юнсу писав, що ти втратила пам'ять.

- Так, я й досі... - видихнула Олівія, не знаючи, що говорити незнайомцю.
Це пояснювало все, але легше від того не було. 

- До нас навіть телеграма не так давно дійшла. Незадовго до того, як листоноша лист приніс. Уявляєш, наскільки перевантажені були лінії? – схвильовано заговорив Янош. - Але така звістка, справжнє свято. Я наче заново на світ народився! Ти жива...

- Мене доволі довго тримали в притулку для постраждалих, - сказала Олівія. - Лікування, пошуки рідних, все таке...

- Мала, ти, мабуть, ніколи мені не пробачиш... це ж я купив тобі той квиток! –голос у нього зірвався. - Лія була проти! Наче відчувала… а я – боже, який я дурень!..  казав, компанія дає гарантії, лайнер такий швидкий… і взагалі, його так рекламували, я думав, хай мала побачить всю цю красу на власні очі.

- Я не злюсь, - Олівія зробила паузу, думаючи, що сказати, щоб це прозвучало правильно. - В цьому ніхто не винен. Все сталося вночі. Айсберг справді важко було розгледіти чи оминути.

Але Янош хвилювався все сильніше. 
- В газеті була схема корабля... і твоя каюта була... якраз... в тій частині... яку майже одразу рознесло...

Почувши це, Олівія на мить навіть перестала дихати, слухаючи тремтячий голос:
 - вибухом парового котла... писали, що всі, хто там був... загинули одразу...

Олівії стало холодно, до горла підкотила нудота.
- Я тієї ночі... вийшла на палубу для прогулянок... -слова складались повільно, ніби вона сама намагалася в них повірити. - Оце я точно пам'ятаю... мені стало так зле... хотіла подихати свіжим повітрям...а потім прозвучала сирена, почалась паніка... і все, далі знову провал.

- Бідне дитя!

Від цих слів їй стало ще важче дихати. 
- Та все вже в минулому. Юнсу каже, деякі речі краще не пам'ятати зовсім. 

- О, так, Лія казала... правда ж... а ти помітила, досі зв'язок трохи не такий? наче голос по-іншому звучить.

- Справді, - погодилась Олівія. - Я вчора тільки з третьої спроби дозвонилася до майстра з протезів.

- Оце так-так... тримайся, мала! Я такий радий був тебе почути...

Після тієї розмови Олівія довго не могла заспокоїтись.  Сиділа, не випускаючи слухавку з рук. Серце калатало. В горлі пересохло. Нарешті вона поклала слухавку на місце і налила собі склянку води. 

Ось ще одна людина, яку вона могла б знищити, якби розповіла правду. Янош не міг пробачити собі, що випадково став винуватцем смерті близької людини.
«Я його обманула... але тепер він спатиме спокійно...».

Але тієї ночі вона довго плакала навіть уві сні, прокидалась від власного схлипу, не одразу розуміючи, де вона… і не могла розповісти Юнсу, що її тривожить.

Минуло ще кілька тижнів, і начебто їй стало легше. Біль ніби трохи притупився. 
Вранці Олівія зачісувалась біля дзеркала. Волосся в неї помітно відросло, і вона заплела собі вигадливу косу, як колись, у щасливі часи до того, як все почало руйнуватись, до заручин з Вацлавом. Все само собою вийшло - просто їй було мирно, спокійно...

- В тебе дуже гарно вийшло, - помітив Юнсу і акуратно поправив коротке пасмо, яке вибилось з-за вуха. Олівія ледь помітно завмерла від цього дотику. - А я все думав, треба знайти візитівку тієї перукарки, до якої ти ходила. Чесно, не пам'ятаю, де та картка в тебе була... ти сама не знаходила?

- Ні. Та мені і так зручно...

- Ти раніше не любила, коли я торкався твого волосся, - з сумом зізнався він.

- Коли саме ти, чи взагалі? – спитала Олівія швидше, ніж хотіла. 

- Взагалі… - він на мить замовк, уважно подивився на її зачіску. - В школі тебе смикали за волосся, і пізніше ти його нижче плечей не відрощувала. Хоча тобі дуже до лиця...

...До приймальної зайшов елегантний пан у дорогому костюмі, з дипломатом від «Братів Вечерських», причому з вишуканою міткою сакури, що вказувала - таких аксесуарів випущена обмежена кількість. Чоловік почувався так впевнено, що навіть циліндр у приміщенні не зняв.

- Вітаю шановного пана, - мовила Олівія. І бездоганно ввічливо спитала:  - На котру годину пан записаний?

- На чотирнадцяту. Але до того хотів би отримати документи по обслуговуванню протезів моїх підлеглих. Страхування від каси підприємства. «Новицький і компанія».

- Так, звісно, прошу пана присісти і почекати. Секундочку. «Н». Так, всі документи за списком готові, пан може переглянути, поки є час, - вона дістала і віддала йому папку.

- Нарешті ви перестали мене боятись, маленька Кім-нін, - здивовано сказав пан Новицький.

Олівія на мить затримала подих. Він добре знав справжню Вівіан? Що ще він пам'ятає? 
Але спокійно відповіла, навмисне переводячи тему знову на роботу: 
- Перепрошую пана, раптом щось було не так. Якщо в документах, які я робила раніше, є якісь помилки, пан може сказати, і найближчим часом я все виправлю.

- Та ні, що ви! - галантним тоном відповів чоловік. - У мене немає жодних зауважень. Просто коли раніше на огляд приходив я, або мої знайомі зі світського товариства, ви боялись, починали затинатись, дивились такими очима, наче вас от-от хтось з'їсть. Хіба не кумедно?

Олівія кивнула. 
- Кхм. Мабуть.

- Мені розповідали, що ви були на «Етеріумі». Мій адвокат приводив свого синочка на огляд до вашого свекра, і почув таку новину. Нам було шкода, ви чудово ведете справи. Як добре, що ви врятувались і повернулись!..

- Дякую панові, - Олівія непомітно стиснула пальці.

Новицький посміхнувся.
- А все ж круїз пішов вам на користь. Ви стали говорити, як панночка, так плавно, вишукано. Ох, хоча, незручно так говорити, враховуючи те, що сталось.

Вона ледь помітно напружилась. Помітив він, значить, можуть помітити й інші. 

Чоловік сидів, закинувши ногу на ногу, і в очікуванні своєї черги говорив, ніби хизуючись сам собою і тим, до яких кіл належить. Ніби кожне ім'я було доказом його значущості:
- Подумати тільки, скількох з тих, хто там постраждали, я знав! Бідні пан і пані Хольгерст, вони ж завжди були як двійко пташок-нерозлучників. Писали, що вона не захотіла сідати в шлюпку без нього. Вірю, - і він навіть зітхнув, але більше для ефекту, ніж від справжнього жалю. - Шкода, скільки вони хорошого зробили... тут половина шкіл збудована за їх кошт.