14

Коли вона вийшла, Юнсу мимовільно вигукнув:
- Моя капустко, як ти схудла!

- Чому «капустка»? - здивувалась Олівія. Вона не зрозуміла, чи це жарт, чи…

- Так твої подруги з курсів говорили, коли якийсь хлопець знаходив можливості побачитися з дівчиною, як би обох не стерегли батьки – «вкрав капустку», - він говорив, наче згадуючи щось тепле і спільне. 

- А... мої батьки були проти, щоб ми одружилися? - Олівія зім'яла пальцями край кофти.

Батьки Віві. Чому, до речі, їх не запросили, не спитали? Вони точно сказали б, що вона не їх дочка.

Юнсу зітхнув.
- Може й краще, що ти і цього не пам'ятаєш. Твій батько пив і помер, коли ти була ще малою. А мати віддала вас з сестрою в школу-інтернат. Лія старша за тебе, але їй навчання не дуже давалось, вона залишила школу до строку, пішла працювати посудомийницею у їдальню недалеко від майстерні. Познайомилася з механіком, вони одружилися, він знайшов кращу роботу за океаном... ти їздила до них в гості, і... це Янош купив тобі квиток на «Етеріум», тоді всім здавалось, що це така можливість... такі враження...

Олівія продовжувала м'яти тканину в руці.
- А що ж мама?

- Як вона віддала вас до тієї школи на державний кошт, про неї ніхто нічого не чув. Ви з Лією пробували щось дізнатись, але все марно. Пробач... я не хотів тобі нагадувати... можна, я тебе обійму?

Олівія несміливо ступила крок назустріч. І Юнсу обійняв її, наче огортаючи всім собою, наче захищаючи від всього світу. Вона відчула тепло його тіла, ласкавий дотик долоні, яка повільно погладила її по спині. Ці дотики наче вмовляли: «не хвилюйся, все погане вже залишилось в минулому».

Обідали мовчки, без поспіху, в приємній тиші. А потім пили чай зі смачним солодким печивом - Олівії здалося, що ніколи раніше вона не куштувала такого смачного.

- Подобається, доню? - спитала Кім-нін. - Я спочатку купила твоє улюблене, а потім занепокоїлась, а раптом після того, як ти перехворіла, щось змінилось...

- Все добре, Кім-нін, я так рада, що ви...

Свекруха м'яко поправила її:
- Раніше ти називала мене мамою і зверталась на «ти». Ми з тобою знайшли спільну мову ще з першого разу, як Юнсу запросив тебе в гості. Ти була в такому симпатичному светрі, сама в'язала, і я одразу захопилась, ну які золоті руки у дитини.

- А мені на день народження ти такі рукавички зв'язала, я взимку завжди ношу і дякую тобі, - додав Кім-нім.

Олівія стиснула пальці і опустила погляд, вкотре піймавши себе на тому, що заздрить справжній Віві, яку так любили. Сама ж вона свекруху бачила тільки раз ще задовго до того, як Вацлав почав до неї залицятись. Власне, це свекруха побачила в ній вартий уваги товар: «Дівчинка росте, стане справжньою красунею, народить чоловікові гарненьких дітей. Я б хотіла для Вацека таку партію, йому вже тридцять, ще трохи і можна починати думати про сім'ю, спадкоємця роду». Олівія і досі пам'ятала холодний, оцінюючий погляд… а потім були листи до матері… 

Змусивши себе не думати про минуле, Олівія буденним тоном спитала:
- Мамо, ми завтра виходимо на роботу в приймальню? Покажеш мені, що я раніше робила і на чому зупинилась?

Кім-нін уважно глянула на неї.
- Ти впевнена? Ти ще така бліда і втомлена... може, ще побула б вдома?

- Ні, не можу я сидіти зовсім без діла, - Олівія намагалась хоча б здаватись бадьорою. - Всі будуть зайняті, якщо залишусь сама, знову буду згадувати лайнер, ту ніч, притулок. А так хоч при справі буду. І я ж зовсім забула, як друкувати на машинці.

- Нічого складного там немає, буде після обіду час, покажу, - відповіла Кім-нін. - Зранку в нас людей багато, іноді буває, зайвий раз зітхнути нема коли. А по обіді трохи тихше...

Так час і минав, повільно, за неквапливим відпочинком. Але коли вже Олівія готувалась лягати спати, перевдягаючись у маленькій кімнаті, раптом затремтіла від думки: як це вона ляже в ліжко з чужим чоловіком, якого вона зовсім не знає... але ж якщо тепер її всі сприймають як Віві, шлюбний обов'язок теж її повинність.
Олівія завмерла. Ніби щось холодне пройшло вздовж спини.