13

- У нас квартира на другому поверсі, якраз над робочими кабінетами, дуже зручно, - сказав Юнсу, піднімаючись сходами. -  Поряд Домбровський-нім і Док-нім, нас троє на поверсі. Далі нагору вже менші квартири інших жильців. Ді-нін з четвертого поверху - мамина подруга, а з її чоловіком тато в неділю грає в шахи. Тітонька Юн доглядає за нашими квітами і за Моллі, коли ми влітку їдемо на відпочинок. 
Він на мить замовк, ніби перевіряючи, чи не забув чогось.
- Здається, все… — тихіше додав. -Ходімо. – І ледь усміхнувся: - от знову я тобі розповідаю все на світі... так завжди було, мені хотілось розповідати тобі все, а ти мовчала і посміхалась, як сонце сяяло...

Олівія нічого не відповіла.
Вона не знала, як виглядає ця посмішка.

Юнсу відчинив двері. Назустріч вибігла трьохмастна кішка і з голосним «мррр-няв!» кинулась до Олівії, обнюхала її, чхнула від незнайомого запаху, поводила носиком.
Олівія з тривогою глянула на Юнсу: чи не запідозрить він щось не те. Тварини своїх хазяїв розпізнають інстинктом, їх не обманеш схожою зачіскою чи костюмом. Люди могли сплутати Яна-Станіслава і його кузена, хлопці, будучи двоюрідними, радше нагадували близнят. Але спаніель кузена завжди безпомилково впізнавав хазяїна і не приймав смаколиків з рук чужого.

Та Юнсу заспокоїв її:
- Отак Моллі завжди невдоволена, коли ти надовго їдеш. Мабуть, ревнує, чи ти в гостях не гладила чужих улюбленців. - і він нахилився до кішки, почухав її по шиї. - Ну все, все, моя няв, Віві вдома. І ніяких чужих котів вона не гладила.

Олівія обережно видихнула. Кішка не відступала, але й не тікала. Просто придивлялась.

Вацлав би ніколи не говорив так до тварини - наче до малої дитини. Він вважав, що коти - втіха для нікому не потрібних старих дів, а від собак тільки бруд і галас. Щоправда, в світському товаристві було чимало впливових панів та дам, які миттєво розпливались в посмішці, побачивши гарненьке цуценя - і при тих Вацлав говорив, нібито в нього алергія на шерсть.

Олівія нахилилась, обережно погладила Моллі, а та так само обережно, наче знайомлячись заново, ткнулась темним носиком у її долоню. Це було лоскітно і так мило!

В передпокій плавно, повільно вийшла Кім-нін.
- Нарешті приїхали! Я якраз встигла купити внизу свіжі салати і випічку. Ходіть-но перевдягніться в домашнє, а я поки заварю чаю.
На ній самій була широка світло-блакитна сорочка, трохи вилиняла, але не як одяг з благодійної допомоги, а як улюблена м'яка річ, трохи темніші блакитні штани, і капці, прикрашені в'язаними квіточками.

Олівії було від такого одягу дивно, але тут же їй спало на думку, що щось на зразок цього вона знайде і в шафі тої, за кого її приймають.

Скинувши пальто і взуття, вони зайшли до просторої кімнати, частина якої була відділена розсувними дверима.
- Наша з тобою спальня, - пояснив Юнсу. - Взагалі в квартирі три кімнати - ця, мамина з татом і майбутня дитяча... але коли ми з тобою одружилися, я найняв майстра встановити ці двері, щоб у тебе був свій куточок. Ти любила сидіти на самоті, читати або вишивати допізна. А планування дозволяло, простір є, два вікна. Виходить, майже четверта кімната.

- Тобто, ми хотіли дітей? - з осторогою спитала Олівія.
Вона боялась почути відповідь. 
А раптом виявиться, що після катастрофи і хвороби вона вже не зможе мати дітей? Новій родині, мабуть, це не сподобається...

- Це вже як вийде, - Юнсу знизав плечима. - Я, звісно, був би радий, але що кому судилося. Головне, ти жива. А в дитячій поки що ніхто нічого не міняв з тих пір як я закінчив школу. Іноді в ній гості ночують.

Вона не насмілилась одразу спитати, де спати їй - поряд з чоловіком чи окремо. Хоча знову в неї не було вибору: її ж забрали, дали їй ім'я і дах над головою.

Невпевнено відсунувши двері, Олівія побачила маленький, але затишний куточок з ліжком і шафою при стіні, а біля вікна стояли білий столик і крісло-гойдалка. Ліжко було вкрите покривалом з різнокольорових в'язаних квадратиків, а сяюче-білі наволочки прикрашали по боках мереживні вставки.
Більші відділи шафи призначались для одягу, і там Олівія побачила кілька світлих суконь на кожен день, ніжно-рожеву святкову, домашній одяг на зразок того, в якому її зустріла Кім-нін, і піжаму майже таку ж, як її улюблена - в минулому житті.

Вона якось купила м'якеньку, приємну на дотик піжаму з качечками, і перевдягалась щоразу, як чоловік ішов з її спальні. В тій піжамі вона і спала в каюті, коли...

Олівія похитала головою, відганяючи спогади, і закрила двері. Перевдяглась в ліловий домашній костюм - одяг з чужого плеча висів на ній, здавався недоречним.
Вона сама була тут чужою, як би її не переконували в протилежному.
Провела рукою по рукаву, трохи затримавшись на м'якій тканині… і опустила руку.