11

Одразу ж по тому вона записалась на прийом до директора притулку. Секретар призначив їй зустріч на вечір, «але у вас десять хвилин, не більше, пан Голштейн дуже зайнятий».

Знову час очікування в самотності і страху. О шостій вона, знесилена і заплакана, тримаючись за поручні, піднялась на четвертий поверх. Тремтячою рукою витерла сльози і постукала у двері приймальної. Секретар провів її до кабінету і тихо, байдужим тоном нагадав: «у вас десять хвилин, Етер-нін».

За величезним, на пів-кімнати, столом сидів худорлявий чоловік в окулярах в тонкій оправі на елегантному ланцюжку. Він не одразу відволікся від товстої папки. І навіть тоді глянув не на неї, а на годинник. Втомлено спитав:
- Що у вас, нін?

- Сьогодні прийшла родина… вони кажуть… що впізнали  мене … - почала Олівія. В горлі раптом пересохло. 

Директор буркнув, підглядаючи в якийсь папірець.
- А? Впізнали? Ну добре. Хай пишуть заяву на відновлення вашого паспорту.

- Але ж я їх не пам'ятаю, - заперечила Олівія. - Я точно не невістка подружжя Кім.

- Ви записані під прізвищем Етер, ви не знаєте, хто ви, і самі це визнали. А люди прийшли і за вас клопочуть. Кім, ага, десь вони в мене були, секунду... - директор дістав конверт, папери, погортав. - Все чисто. Запит, виписка з книги реєстрації шлюбів, реєстрація в столиці, у власній квартирі. П'ять штук фото, видно, що молодший Кім серйозно поставився до справи.

Від байдужого тону по спині пробіг холод, а шлунок стиснувся.
Фотографій було набагато більше! Але ж все це було не її життя, це була не вона… 

- Я не можу, не маю права їх обманювати...- голос Олівії затремтів. Вона майже не могла говорити. 
Хотілось щось пояснити, довести, але думки плутались. 

- Ви і не обманюєте. У вас амнезія, шок… як ви можете бути впевнені? Та взагалі ви маєте бути вдячні, що вашою справою тут займались, і що є люди, які готові вас забрати! - директор підвищив голос. - Не всім так щастить. Установі невигідно платити допомогу кожному, хто розповідає, що йому нема куди іти. В мене звітність! З мене теж вимагають. Поясніть мені, чому я повинен вислухати вас, а не підписати документи на допомогу круглій сироті, у якої цей статус доведений? А, хоча, які пояснення... вас впізнали, ідіть чекайте документи і не витрачайте мій час.

Гучно, різко задзвонив телефон.
- От бачите... Вже п'ять хвилин на сьому, а справ ще повно. Ідіть, Кім-нін.

Вперше її назвали ім'ям, яке їй не належало. І дали зрозуміти, що слухати її ніхто не буде.

Олівія вийшла. В голові шуміло, а від сліз вона майже не бачила, куди йде. 

На сходах вона зіткнулася з дівчиною, яка прямувала до їдальні на вечірній чай.
- Етер, чому ти хлюпаєш? – спитала Еллі. - Тобі в направленні на курси відмовили?

- Мене забирають... – не одразу, ледь чутно прошепотіла Олівія. 

- А, то ти від щастя! - захихотіла та. - Ну вітаю, мала.

- Я їх не знаю... але той нім…  сказав, що я його дружина... і що він впевнений…  він до запиту п'ять фото додав… і всі вирішили, що я схожа, - Олівія сама не знала, чому розповіла все це дівчині з сусідньої кімнати, яка до того ж не надто приязно до неї ставилась.

Еллі аж присвиснула.
- П'ять фото! Та він що, мульйонер чи божевільний?

- Мільйонер, - автоматично поправила Олівія. - Ні, він не з вищих кіл. Швидше чиновник.

- По вуха втюрився в таку зануду, ось що! – з презирством вигукнула Еллі. - Витри шмарклі і гайда їсти, а то тости охолонуть і цукру до чаю нам не дістанеться.

«В мене життя руйнується, а вона про цукор!..»  
Олівія не сказала цього вголос. Просто дивилася в підлогу.

- Ну, що ти застигла? Ти йдеш чи ні? – Еллі смикнула її за рукав.

Дотик відчувся із запізненням. Олівія здригнулася, ніби повернулась не повністю.
- Я не знаю… не знаю,  що мені робити… 

- А що, той чоловік такий старий і страшний? – насторожено спитала Еллі, на мить зупинившись. – Чи він на тебе кричав? Погрожував?

- Ні… - ледь чутно мовила Олівія, знову не знаючи, що сказати. – Але…
Голос зламався, і вона просто замовкла.

- Та годі, - відрізала Еллі. – Він тебе не бив, не лякав, не тримав силою. Що тоді не так? Ідемо.

Вона вже розвернулась, але Олівія залишилась стояти.

Ніби не зрозуміла останнього слова.

- Не стій на місці, - сказала Еллі, уже різкіше. – Чай охолоне.

Олівія повільно підняла очі, але нічого не сказала.