4

Рік тому

Невдовзі після весілля Олівія зрозуміла, що Вацлав Ліщинський, якого знає все світське товариство, і Вацлав Ліщинський вдома - то дві різні людини. І всі, хто знали першого, завше уважного і коректного, порядного у справах, учасника благодійних спілок, нізащо не повірили б, що існує другий.

Другий, щоправда, теж ніколи не підвищував голосу - але його навмисно тихого тону і похитування головою: «сьогодні я вами незадоволений...» - боялись усі в домі, від управляючого, дворецького і секретаря до хлопчиків, які виконували дрібні доручення і найманих на тимчасові роботи працівників. А коли він ще додавав «дуже незадоволений, здається, я глибоко в вас розчарувався», хотілось зникнути.

Задоволеним же пан Вацлав був рідко. У нього були високі вимоги. Дарма що він з Нового Світу (так і досі називали Вільденлейн - незалежний вже понад двісті років), але ж віддалена рідня аристократичним домам Старого, особливо Левинським-Лещинським. Шлюб з Олівією передусім зміцнював його зв'язок з величчю Старого світу і заокеанською гілкою роду.

У домі Ліщинських бездоганним має бути все. Трапеза - хвилина в хвилину, ідеально сервірований стіл, в бездоганній великій їдальні, незалежно від того, чи пан наодинці з пані, чи хтось запрошений. Жодного відхилення від правил, яких дотримуються кухарі з п'ятірки кращих столичних ресторанів. Після сніданку в кабінеті пана має обов'язково чекати свіжа преса, канцелярське приладдя - бути розкладеним чітко по порядку.

Сотні, тисячі різних нюансів, всіх і не запам'ятаєш, побачити помилку Вацлав міг будь у чому, і все - від недостатньо гостро заточеного олівця до вимовленого не з такою інтонацією слова, могло кинути тінь на ім'я його роду. І прощення не було.

Гострі на язик багаті вдови, хазяйки популярних салонів, пліткували: Ліщинський хоче, щоб у товаристві забули про єдиний в його роду мезальянс, коли його прадід, успадкувавши тільки звучне ім'я і доволі кепські сімейні справи, швидко їх поправив... шлюбом з дочкою видавця бульварної літератури. Тих самих популярних книжок про хоробрих детективів, фатальних злодійок, погоні, викрадення, вбивства через спадщину і так далі. Та, мабуть, кожен - незалежно від стану - читав таке, нудьгуючи в довгій дорозі. Але щоб аристократ - одружився з донькою людини, яка заробила на цьому статок?!

В оточенні пана Вацлава не було нічого вульгарного. Саме тому він купив Олівії повністю новий гардероб - вибравши з модного каталогу все, відповідно до статусу. Вирішив, чим вона буде займатися і з ким спілкуватися: ніяких її подруг із колишнього життя, дрібній шляхті в його вітальні не місце. Ніякого малювання чи шиття, він же одружився з аристократкою, а не якоюсь вульгарною емансіпе. Тим більше, сучасне мистецтво до добра не доводить. Пані Ліщинська повинна спілкуватися з дамами з благодійного комітету, організовувати лотереї, прийоми, збори коштів на притулки... а захоплюватись - каліграфією, або вишивати хустки, або грати на роялі, причому грати бездоганно, відповідно до виховання і титулу.

Навіть плотські бажання були йому чужі, а все пов'язане з тілом викликало відразу. Першої шлюбної ночі, мовчки, байдуже зробивши те, від чого Олівія відчула лише біль і огиду, він накинув халат і сказав:
- Люба моя, надалі, в ті дні, коли ви будете не здатні виконувати свій шлюбний обов'язок, прошу, не обтяжуйте мене словами. Просто лягайте спати у малій спальні, що суміжна з вашим будуаром. Там же займете місце, коли будете при надії.
І залишив її, повернувшись до своєї спальні.

Те, що вони ніколи не ночували разом, навіть тішило Олівію. Він механічно «виконував свій обов'язок» - їй здавалось, що над нею працює якийсь автомат, тупо і ритмічно - і йшов, залишаючи її саму. Хоча б уночі вона могла побути на самоті…

І вже в перші місяці після весілля стала ловити себе на думці, що хотіла б одного разу заснути і не прокинутись.