Частина Четверта. Боги, що від нас відвернулися.

Всім, хто вперше подумав про смерть занадто піздно, та всім, хто пішов у вічність занадто рано. Нехай промені нашої памʼяті освітять ваш шлях.

***

Як часто ви думаєте про смерть?

Можливо коли, будучи дитиною, впліталися у неймовірно небезпечну авантюру по викраденню яблук у сусідів, чий пес так і норовить поласувати свіжим людським мʼясом? Ні, не те. У ці моменти ми скоріше думаємо про те, як влетить на горіхи, коли порветься нова футболка, або сусіди підуть скаржитись до батьків.
Можливо коли бачили новини з фронту? Не те щоб це можна було б назвати думками про смерть, скоріше сприйняття факту її існування.

Так коли ви крайній раз дійсно думали про смерть? 

Відповідь настільки очевидна, що мало хто доходить до неї одразу. Всі ми думаємо про смерть тільки тоді, коли вона проходить безпосередньо поруч з вами.
Чомусь, коли ти довго знаходишся поруч з людиною, то для тебе вона стає іллюзорно безсмертною. Адже навколо стільки поганого, і ти усвідомлюєш, що може статися що завгодно, особливо коли континент роздирають війни, а природа мститься за це її беспокійним дітям, але це все стається не з тобою, а з тими, невідомими тобі людьми, десь там далеко. Так само побудовані всі ілюзії, в нинішньому світі, де іллюзії настільки змішалися з реальністю, що навіть кохання продають у маленьких пляшечках - немає більш ефемерного поняття, ніж правда, тому коли вона наздоганяє нас - це відчувається як удар під дих.
З днями, місяцями, роками, що твоя близька людина знаходиться поруч - ти все більше починаєш вірити у те, що смерть не протяне свої кістляві руки до жодного з вас, адже ви - не містичні вони з сумних розповідей та трагічних колонок новин і з усіх ілюзій світу ця розбивається найболісніше і найстрашніше.

Так як часто ви насправді думаєте про смерть?

***

"Голова розколюється" - Саме це була перша думка, яка промайнула у Кесседі в голові перш, ніж пона відкрила очі. "А чому стеля почорніла?".

Дівчина спробувала підвестися, не зважаючи на дикий біль у всьому тілі, що відчувався так, ніби її як мінімум переїхало потягом. 
"Це вже починає дратувати, я як якась пані з другосортного серіалу, тільки гарячого героя і амнезії не вистачає". - Подумала Кесс, потерла обличчя та нарешті сіла, щоб озирнутися довкола. Озирнутися і зрозуміти, що це абсолютно точно не її спалня. Білі стіни, чорні мінімалістичні меблі та широке ліжко, яке вмістило би на собі мінімум три таких Кесседі чітко наштовхувало на висновок, що це чоловіча кімната. При чому чоловіча настільки, що сюди явно ніколи не ступала нога жінки.

- А я тобі кажу, треба додати столову ложку олії до тіста і тоді жоден млинець не пристане! - З кухні все гучніше долинали істеричні нотки, які у голосі Саймона можна уло почути тільки при двох темах: Куховарство, та її, Кесседі, особисте життя.
- Ти що, хочеш щоб у неї наступною печінка відмовила?- Пробурмотів смутно знайомий чоловічий голос, та Кесс вирішила що однозначно пора вийти і довідатися, де вона, до орка, знаходиться.
Дівчина повільно відкинула ковдру, сіла на ліжку і побачила себе у відзеркаленні дверцят чорної шафи. На неї дивилася замучена панянка у спідній білизні та з ще не зажившими синяками по всьому тілу, що залишилися після вибухових подій у відділку."Ні, в такому вигляді точно не варіант" подумала Кесс та підійшла до шафи в пошуках хоч чогось, що можна накинути на себе. Рожева футболка з надписом ММР на спину підійшла ідеально, враховуючи що за розмірами вона була дівчині як доволі скромна сукня. Якось розчесавши чорне скуйовджене волосся пальцями, вона зрозуміла що краще не буде і попрямувала на звук голосів.

На кухні, такій само мінімалістичній, як і спальня, що дівчина бачила до цього,був справжній гармидер. Все навколо було в борошні, включаючи кота та чоловіка, що стояв навпроти першого, загрозливо тримаючи черпак, на плиті шкварчала пательня, поруч були розкидані тарілки та приправи, а Саймон і Ломішвіль продовжували настільки завзято сперечатися, що навіть не помітили її появи.
- У тісто треба додати чайну ложку олії і мінімально на пательню, тоді тісто не буде пригорати, а млинці не будуть надто жирні. - На голос дівчини хлопці моментально повернулися і зніяковіли.
- Як ти себе почуваєш? - Турботливим голосом запитав Джад, зменшуючи вогонь під пательнею.
- Так ніби спочатку спровокувала електричний вибух, а потім отруїлася невідомо-чим у власному домі, дякую.
- Якщо тебе це втішить, то лікар знає, чим ти отруїлася, це випари жовтянки.
- Ні, не втішило, але знати, від чого ледь не відправилась до святих на суд, доволі непогано, дякую.
Джад хмикнув та поставив перед нею тарілку з першою партією млинців, тільки тоді дівчина відчула, наскільки голодна, і згадала, що останній раз їла сендвіч у кафетерії відділку.
- Я довго спала?
- Близько доби. Лікар сказав, що ураження ядом незначне, тому ти не маєш проспати довше. Кави?
- Так, будь-ласка. - Кесседді раптом подивилася на годинник і усвідомила. - Кляті орки! Я вже дві години як маю бути на роботі! - Вона раптом вскочила зі стільця, але в голові запаморочилось і дівчина швидко сіла назад.
- Ні, не маєш, ти тепер оперативниця слідчого відділку ММР. - Вперше за всю розмову подав голос кіт і співчуваючи подивився на Кесс.
- Це ще як розуміти? - Дівчина підняла брови і уважно подивилася на двох чоловіків, що явно нервували. - А тепер ще раз, розповідайте все по порядку, як я тут опинилася, що зі мною і чому це я раптом змінила фах.

***

- Отже, якщо підсумувати вашу розповідь, то виходить наступне. - Дівчина обвела чоловіків (Технічно одного чоловіка і одного кота) суворим поглядом і продовжила:
- Як тільки я зомліла Саймон відправився до вас, Командире, по необхідну допомогу, так?
- Так - відповідь пролунала на подив синхронно.
- Після того, як ви перенесли мене сюди і викликали лікаря, то одразу подали прохання про моє переведення, так?
- Так. - Ломішвіль почав помітно нервувати, поки Кесседі нервово намотувала кола по кімнаті. Те, що дівчина була така жвава звісно було хорошим знаком для її відновлення, але доволі поганим знаком для нервової системи детектива, який за ці пару днів встиг звикнути, що від стану королеви льодяної спокійності до стану наелектризованої фурії, дівчина розганяється приблизно за одне речення.
- Так поясніть мені будь-ласка, Командире, нащо ви це зробили? - З оманливо доброзичливою посмішкою (Приблизно як у крокодила перед хорошим ланчем) запитала тані Голдтохтер.
- Судячи по вашій реакції на амулет та невдалій спробі вашего вбивства - ви не просто свідок, а одна з головних дієвих осіб цього розслідування, і мені буде простіше, коли ви постійно у моїй присутності і можете присвятити весь час справі.
- А мене ви запитати не планували? У мене життя! Робота! Ви розумієте, що однією дією перекреслили мій шлях до посади, до якої я йшла роками?
- Розумію, а от ви напевно не розумієте, що це не просто якась крадіжка на торговій вулиці, а питання національної безпеки, затягування якого кожного дня, що ми з вами витрачаємо на суперечки, може вартувати невимовної кількості людських жертв! Ви ж мріяли стати оперативнецею, що сталося з дівчиною з найкращими балами вступних випробувань? Да ваш мотиваційний лист ще три роки зачитували як приклад курсантам! Не розумію. - Джад різко вскочив і пересік кімнату до дівчини з такою швидкістю, що будь-яка нормальна людина вже тікала би, проте Кесседі тільки подивилася йому прямо в очі і спокійно відповіла:
- Та дівчина була тупою ідеалісткою. Її поховали разом з Джерефом Андросом в останній день весни. 

Командир глибого видихнув та відійшов до найближчого крісла.
- Я не розумію, це як діло десятирічної давності повʼязано з тим, що відбувається зараз. Поясніть мені, тільки спробуйте цього разу нічого не підірвати. - Чоловік втомлено протер обличчя, дістав з бару біля телефізору пляшку віскі та два келихи і жестом запросив пані Голдтохтер на сусіднє крісло.
- Коли у вас сталося перше кохання, Командире? Моє в пʼятнадцять. - Дівчина стомлено опустилася на запропоноване місце і почала свою розповідь.

***

Розмова закінчилась глибоко вночі разом з повністю спустілою пляшкою добірного віски, що колись подарували Джаду до отримання чергового звання. 
Думаю ти хотів би знати, дорогий читачу, чому дівчина повернулася у кімнату і довго дивилася на стелю, замість того щоб спати прописаним їй, та таким необхідним сном, а Джад Ломішвіль ще довго дивився у спорожнілу склянку думаючи про смерть. Але не всі секрети мають бути розкриті широкому загалу, принаймні не одразу першому ліпшому читачу. Деякі секрети та травматичні події залишають по собі такий слід, що не прибере навіть найдосвідченіший Техова. А деякі рани змушують нас берегти минуле під завісою семи замків, адже як тільки ти їх знімеш, то побачиш, що рана не зажила, з неї дості струменить кров у перемішку з гноєм, що накопичився за ці роки. Ця розмова була про біль, шалене кохання, щастя та смерть і змусила молодого Командира задуматись про те, як ці четверо міцно повʼязані, не дивлячись на те, що ми, прості гвинтики у механізмі всесвіту, звикли вважати що вони не ходять одними дорогами.

А як часто ви думаєте про смерть?