Частина третя. Вибухові характери сучасних Пані.

- Пані Голдтохтер, прибула по виклику Командира Ломішвіля. - Швиденько відтарабанила захекана Кесседі, вихором увірвавшись у широкі двері прийомного атріуму Міністерства Магічних Розслідувань. Молодий Елем, стоявший на вахті, повільно підняв на неї очі і ліниво пробурмотів:
- Очікуйте, оформлю вам перепустку. 

Поки хлопець з головою занурився у магбук, дівчина вирішила привести себе в порядок, щоб Капітан Чванько ні в якому разі не зрозумів, що поважна пані Голдтохтер неслась сюди зі швидкістю антилопи, але ніяк не дорослої, впевненої в собі жінки.
Кесседі дістала з кишені люстерко, привела в порядок конський хвіст, який тепер скоріше нагадував хвіст непричісаного поні, трохи підфарбувала губи блиском і, вирішивши що краще вже не буде, заховала його назад у сумочку.
"Давно пора купити субкар, так і знала, що моя жадібність мене й погубить. От ийду звідси і відправлюсь одразу в салон. Позорище." 
Дівчина взяла перепустку у непривітного мага, начепила її на край футболки і, заздалегідь уточнивши потрібний кабінет, попрямувала гордою походкою прямо у кабінет під іронічним для неї нормером "666".


- О, пані Голдтохтер, не очікував вас так рано! - Широко усміхнувся (вибачте, скоріш оскалився) Командир Ломішвіль, побачивши дівчину в дверях кабінету.
- Тоді не варто було призначати зустріч на таку рань. - Без ентузіазму, а скоріше для проформи, огризнулася Кесс.
- Ну що ви, сідайте, кави?
- Навряд чи те пойло, що заварюють на нинішніх кухнях, можна назвати кавою, красно дякую.
- Головне не кажіть це Меггі. - Джад кивнув головою на двері, за якими сиділа секретар відділу. - Самі знаєте, запальний характер Джинн розгорається доволі швидко. І доволі травмонебезпечно. 
- Переживаєте?
- Так, за свої руки, яким потім прийдеться написати аж занадто багато рапортів.
- Пане Ломішвіль...
- Командир Ломішвіль!
- Командире Ломішвіль, давайте вже перейдемо до справи. - зітхнула Кесс і нарешті всілася у крісло перед напрочуд задоволеним Джадом.

Вони ще раз пройшлися по подіям минулого вечора, переписали загадку Оракула, але нічого нового для себе так і не відкрили.
"Цей медальйон приведе тебе до правди, якщо ти відкриєш свою душу. Ти маєш віднайти її до першого білого поля, якщо хочеш зберегти світ таким, яким ти його так любиш."
Кому її відкривати, як це робити, і що то за білі поля, з яких почнеться кінець світу так і не стало зрозуміло. Годинник показував дванадцяту.

***

- Добре, давайте зайдемо з іншої сторони. - Джад почав швидко друкувати у своєму магбуці і продовжив. - Я попередив лабораторію субстративних маніпуляцій, вони чекають на вас. Пройдете повний аналіз і подивимось на якому рівні артефакт повʼязаний з вами, а також спробуємо дістати артефакторний код памʼяті, можливо це допоможе нам відтворити умови його створення.
- Нічого не зрозуміла, але добре, куди йти?
- Кабінет 624, з виходу праворуч і вздовж коридору. Після аналізу повертайтесь сюди, подивимось результати разом.
Кесседі мовчки вийшла з кабінету і Ломішвіль, видихнувши, відкинувся на спнку крісла. Чомусь в присутності саме цієї жінки розслабитись було майже неможливо. Командир скидав це на електричне поле, що вирувало навколо неї усю розмову, і задумався.
"Цікаво, у неї явно досить високий рівень повітря, і я майже впевнений, що і вогонь там є, навіть якщо не як основна стихія. Так що вона тоді забула в гільдії ювелірів?"
З такими думками чоловік повернувся до магбука і відкрив файл з особистою справою Голдтахтер.

Кесседі Голтохтер, двадцять-девʼять років, Елем. Зареєстрований рівень повітря - 7, зареєстрований рівень вогню - 5.
"Ого, сприводу не маленького резерву я навіть дещо применшив" присвиснув Джад і продовжив читати далі.
Народилася у місті Донши, Лейалі. У віці девʼятнадцяти років відправилась за обміном у королівство Захра, закінчувати освіту за факультетом діловодства. Закінчила з дипломом з відзнакою, та пʼять років тому повернулася у Лейалі, де отримала пропозицію очолити підрозділ гільдії ювелірів Кейто. 
Батько - артефактор місцевої гільдії Донши, загинув пʼять років тому через нещасний випадок у майстерні. 
"Це й не дивно, Арти взагалі рідко довго живуть" Чоловік хмикнув і помітив те, що його нарешті зацікавило.
Мати - невідома.

***

Коли Кесседі повернулася в кабінет, то перше, що вона помітила - це величезну дошку з її біографією біля стола командира.
- А це ще що таке? - У горлі дівчини зʼявився ком, коли вона побачила фото її батька і червону нитку, де до пустого місця мула прикріплена картка з надписом "невідомо".
- А це, пані Кесседі, пробіли, що я хотів би, щоб ви заповнили для мене. 
- Хто вам дав право копирсатись у моєму житті? Здається ми тут через залізяку у мене на шиї, а не через мої оцінки у старші школі! - У волоссі дівчини почали зʼявлятися перші блискавки. Джад з напівусмішкою підняв брову.
- Нагадаю вам, що право копирсатися у вашому житті мені надало Міністерство Магічних Розслідувань, а "залізяка" у вас на шиї це стародавній артефакт, що безпосередньо повʼязаний з вашим субстратом, тож було б непогано розуміти, чому саме. - Командир повернувся за свій стіл і сів з вже серйозним виразом обличчя. - А тепер розкажіть мені, будь-ласка, що сталося з Джерефом Андросом.
Кесседі похолоділа. Те, що вона поховала давним давно, біль, що, як вона думала тоді, її вбʼє, якщо вирветься назовні з під стін, що вона будувала роками, готовий був поглинути її з головою. "Як, виявляється, мало для цього треба. Лише почути його імʼя" противним голосочком нагадала свідомість. 
- Це не ваша справа, це діло закрите десять років тому. - Ледь чутно прохрипіла Кесс. - Не смійте знову порати його імʼя.
- Ви розумієте, що вам все одно прийдеться мені розповісти? У висновку написано що це самогубство, але тепер, бачучи вашу реакцію я точно знаю, що це не вся правда.
- Та що ви можете знати! Такі впевнені у собі, вірите що все в житті вже бачили, чи не так?- Закричала раптом Кесс і блискавки оповили її руки. - Бачите, що це не вся правда? Смішно!
- Пані Голдтахтер, заспокойтеся, я просто хочу зрозуміти, чи були у вашому житті події, що могли привести до того, що ми маємо сьогодні. - Ломішвіль встав і почав повільно підходити до дівчини, піднявши руки в оборонительному жесті.
- Не смійте до мене підходити! Це не ваша справа! І ніяк не повʼязано з артефактом! Таким як ви просто подобається лізти у чужі души і отримувати іллюзію влади! - В якийсь момент дівчина наелектризувалася до такого рівня, що навіть очі перестало бути видно за потоками струму, що розпустили її волосся і блискавки почали розходитись лозами по підлозі навколо Кесседі. - Я сказала не підходьте до мене! - Закричала дівчина і випустила з себе десятки молній, що почали підпалювати все навруги.
Першим постраждав диван, який підкинуло від струму. Досвідчений оперативник одразу зрозумів, що ховатися за деревʼяним стоом - погана ідея, тому просто утворив магічний барʼєр навколо себе, щоб наблизитись до дівчини. Нащупати перебіг її крові було не важко, як і перебіг субстрату під час цього раптового "вибуху" посеред кабінету. Один пас рукою, і субстрат перестав рухатись в крові. Дівчина обезсилено впала на підлогу, підняла очі на Ломішвіля і промовивши "Момкель, ну звісно" зомліла.

***