Частина друга. Тяжка на голові паперова корона.

- Ви казали що у вас багато питань, але останні двадцять хвилин мовчите дивлячись в чашку. Чи варто мені почати нервувати, пані Голдтохтер? - Обережно запитав Командир, коли тиша в квартирі стала тиснути на голову настільки, що у нього почалася мігрень.
- Я якраз займаюся їх структуризацією і заміною сварливих епітетів на більш цензурні в своїй голові.
- Як не соромно, така поважна пані, а мислить лайкою. - Хмикнув Джад, за що отримав спопіляючий погляд від магині.
- Як незвично, молодий оперативник в командуванні, що задирає носа вище, ніж бачить.
- Взагалі-то я детектив, командування оперативниками може переймати на себе тільки детектив відділку.
- Взагалі-то я ще пару годин тому жила своє спокійне життя і зі структкрами стикалася тільки коли поверталася назад у Лейалі з навчання. - Кесс явно почала запалюватись від цієї недолугої спроби розговорити її.

- Ви так і будете повторювати за мною у нашій конфронтації? - З посмішкою запитав Джад.
- А ви так і будете думати що всі, на кого ви вивалюєте ваші теорії сприводу кінця світу мають реагувати на це "О, зрозуміла, тоді пішли його рятувати, завжди мріяла вмерти у процесі!". Чого ви тепер хочете від мене, Командире? Я ж не ідіотка і розумію, що міністерство не відпустить мене далі жити своє життя. - Дівчина опустила обличчя на руки і втомлено видихнула. - Плакало моє підвищення.

- І плакала моя надія на те, що ти колись вискочиш заміж і народиш дітей, а значить я не повернуся назад в Тартар після твоєї смерті! - Почувся ображений голос з-під штори. - Все, нагулявся, а Кітті так і не відчула всієї сили мого кохання! - Виліз Саймон, розмахуючи хвостом і впевненим кроком підійшов до детектива.
- Може ви на ній одружитесь? Знаю, боки широкуваті, та вона працює над ними, характер трошки підкачав, але вам же не обовʼязково спілкуватися. Дітей наробили і розбіглися як в морі кораблі. - Заявив нахабний котяра і вискочив на руки до Джада. - А ще можеш мене попестити. За вушком, так, от тут, оооо...
- Ти де був, щур пухнастий? Я тут одна думала з розуму зійду поки вони розгардіяш робили! - Підскочила Кесседі і кинула подушкою прямо у пихату котячу морду. Звісно Саймон, звикший до подібних викиденьок від господарки, швиденько перестрибнув на килим, тому подушка прилетіла прямо на колінки кінцево втратившого мову Ломішвіля.

- Пані, заспокойтеся, я не встигаю прослідковувати за змінами вашого стану!  - детектив, трохи панікуючи, звернувся до Кесс, що вже тягнулася за другою декоративною подушкою.
- А ви не слідкуйте за тим, чим вас не просять, Пане! - майже проричала дівчина у відповідь. - Іди сюди негайно, шматок хутра! Я тебе своїми руками розвтілю!
Кіт видав звук, відносно схожий на хмикання і почимчикував в сторону спальні. 
- Не розвтілиш, бо ти мене любиш. Так що заспокоюйся, виганяй цього бугая і поговоримо як людина з котом. Тобі явно знадобляться мої знання. - пухнастий хвіст зачинив двері за фамільяром.
- Ну і що це було? Все що я читав про фамільярів вказувало на їх прислужливий та беззаперечний характер.. - Пробурмотав Джад і встав з крісла. - Я розумію, що все це впало вам як сніг на голову, тому на цьому, певно піду. - Чоловік почав активно друкувати на планшеті, прямуючи до виходу.- Відправив вам на шар запрошення та пропуск у ММР, поговоримо більш детальніше завтра і в більш підходящий для цього умовах.
- На десяту ранку? Та ви знущаєтесь, у мене ж вихідний. - Ледь не заплакала дівчина, прямуючи за зосередженим Командиром. - А на одинадцяту можна?
- Ні, не можна. Доброї ночі, пані Голдтохтер. - Джад вийшов з квартири і кивнув задумливій Кесседі. - І закривайте двері на магічні замки.

***

Звісно ні на які розмови з Саймоном того вечора у дівчини сил не вистачило. Спершу вона годину ходила по квартирі, запускаючи побутові артефакти для прибирання квартири. Потім ще пів години відмокала під душем, намагаючись осмислити все, що відбулося за останні пʼять годин.

Так, що вона знає про Паперове Королівство?

Колись видів магії існувало не пʼять, а шість. Убра, якою володіють абсолютно усі, Елем, магія стихій, власники якої зазвичай йшли у міністерства та військову справу, бо Елеми відомі своїм вибуховим характером не менше, ніж досягненнями. Арт, як скорочення від артефакторики, найсильніші в якій гноми, хоча трапляються і артефактори люди, але дуже велика вірогідність що це тільки тому, що у них в роду були ті самі гноми. Техова, вона же магія управління хімічними елементами. Лікарі, алхіміки та найвидатніші ботаніки - всі вони Техови. Момкель, дуже рідкісна, але й досі поширена магія крові. Ніхто не розуміє по якому принципу народжуються Момкелі, але повноцінно володіють нею тільки діти багатих батьків, адже навчання такому рідкісного дару вельми дороге. І останній вид, це нині не існуючі Менти, інакше кажучи - маги думок і свідомості. 

Мента була найспецефічнішим направленням в магії з чітким правилом чистоти крові, і через те, що Мент міг народитися тільки від двох ментів - всі вони жили в одному королівстві, що знаходилося в лісах Карти. Королівство називалося Пампірі, що на універсальній мові значила - "папір". За це, а також за любов магів думок до білого кольору (ви б бачили ті міста, вони реально були ніби створені з паперу), королівство і прозвали в народі "паперовим".

Ну і ще казали що Менти були провидцями. Їх охоче брали собі на службу як королівства, так і республіки, використовуючи в державних питаннях і таємних службах. Тобто виходить цей хлопчик був одним із них? 
- Дурня якась... - Кесседі помахала головою, виключила душ і почала промочувати вологе волосся рушником. Такого просто не може бути, адже всі вони вимерли тридцять років тому, коли Окуфа вирішила напасти на Карту, щоб забрати собі весь материк, і почала якраз з винищення провидців. Всього три магбомби і ціле королівство за одну ніч перетворилося на пустелю, непридатну до життя.

Звісно цей жахливий геноцид їм не допоміг. Королівство Карта мало такі потужні щити, що тижнями вимотувало сили армій орків, яких на них напустили, хоча проти армії у двісті тисяч вийшло всього шістдесят три тисячі солдатів. Секрет був в людях, що настільки любили свою батьківщину, що почали робити снаряди для своїх військ власними руками, а також збирали провізію та й самі йшли в бій. Коротше кажучи армію Окуфи знатно попозорили, ще знатніше потріпали і вона пішла з материка ні з чим зализувати рани, тому і у Лейалі, яка завжди більше за всіх не давала покою орчому материку, був час пожити спокійним життям.

"Зрозуміло, що нічого не зрозуміло"

Приблизно з такими думками Кесс попрямувала до ліжка, та заснула, як тільки голова торкнулась подушки.

***
Молода дівчина качалась на гойдалці у саду. Для засушливого клімату королевства,де завжди панує літо, сади були розкошною рідкістю, але найпрестижніший готель Карти міг собі його дозволити. 
"Який приємний сон" - Подумала дівчина і втягнула солодкий аромат квітів на повні груди.

- Я б не назвав це сном, скоріше іллюзорна кишеня. - Пролунав голос, перш ніж Кесседі побачила, як з-за фонтану обабіч виринає той самий Хлопчик.
- Ти! Ти що мені за штуку вручив? І де ми, якщо я не сплю? І чому мені? І що я маю зробити? А та твоя загадка, вона... - Дівчина вскочила з гойдалки як ошпарена і почала викрикувати запитання одне за одним так, ніби якщо вона поспішить викласти всі за рекордні строки, то одразу отримає на них відповіді. Хлопчик легко взмахнув рукою і вона вмить втратила дар мовлення.
-  Вибач, я не хотів йти на такі крайні міри, але зрозумів, що питання закінчаться не скоро, а часу у нас не так багато. Я зараз зніму блок, а ти пообіцяєш мене вислухати, добре? -  Кесседі махнула головою і одразу відчула, що її рот знову належить їй. Вона поважливо кивнула і спокійно сіла, намагаючись усвідомити, що перед нею все ж таки Менте.
-  От так куди краще. Підтримувати цю кишеню і так доволі складно, тим паче, що у мене навіть немає фізичного тіла, а твій безкінечний потік питань викликає ще й головний біль. Ти уяви собі, ти вмудрилася викликати головний біль навіть у привида! Бідний твій Мудавйор.
- Мудавйор? Це хто?
- А ось це я і хотів тобі розповісти перед тим як піду на покій. - Промовив Хлопчик і схопив Кесседі за голову.

Хлопчик відкрив очі і миттю вскочив та вибіг з кімнати. Шалена паніка охопила його моментально, скоріше, необхідно скоріше дістатися до бабусі, вона має знати! Часу вже і так майже не залишилось...
Він завернув за вугол, пробіг по широким сходам та ледь не врізався в стурбовану економку.
- Молодий Оракуле, що сталося? - перелякано запитала доглянута, але вже давно не молода жінка.
- Де бабуся? Ви бачили її? Вони вже близько! - З кожною хвилиною, що витікала крізь пальці Хлопчик панікував все більше. Кожна секунда, витрачена на цей беззмістовний діалог, здавалася злочином.

- Я теж це бачила, дитя моє. - Бабуся величаво і спокійно увійшла в кімнату і взяла знервованого онука за руки. - Пам'ятай, чому я вчила тебе, Юний Оракуле.- Провидиця відпустила його руки та попрямувала в сторону балконних дверей. - Я вже відкрила кишеню, ходімо, нас зачекалися.

Пройшовши на балкон, Хлопчик потрапив у вишукано обставлену залу. Навколо мерехтіли дивовижним світлом канделябри з запаленними свічками, освічуючи великі кольорові гобелени, а замість стелі над ними нависло зіркове небо. За круглим столом в центрі кімнати сиділо шестеро похмурих людей і уважно дивилися прямо на нього. 

- Юний Оракуле, розкажіть нам, що ви бачили?

***
Пробудження було різким і неприємним. Кесседі відчула, ніби виринає з холодної води і з усіх сил почала хапати ротом повітря, ніби воно може скінчитись кожної миті.

"Сон, це був просто сон.."

Вдих, видих, знову вдих...

"Я просто в шоці від всіх подій, ось і моделюю собі нереальне в голові"

Ще один вдих, цього разу вже повільніше...

-Кесс, ти іскришся! - В паніці вигукнув Саймон, котрий прибіг на шум з кухні. - Кесс, дихай, чуєш? Глибоко. Ти зараз спалиш все до ельфової сраки!
- Все  добре, добре..- Серце вже переставало вибивати шалений ритм і електрика заховалася назад у тіло дівчини, ніби й ніколи її не було. - Котра година?
- Без п'яти дев'ята. Ти не встала навіть від трьох будильників.
- От чорт!

Пані Голдтохтер зовсім не елегантно впала з ліжка, заплутавшись у власних простирадлах, вилаялась, згадуючи весь орчий рід і побігла у ванну кімнату.
"Дорога до ММР двадцять-п'ять хвилин, душ десять хвилин.. Маю встигнути".
Поки вона прораховувала вірогідність того, що не запізниться і не дасть "Капітану-Чванько" ще більше насміхатися над нею, на кухні кава вже почала варити себе, а костюми почали вилітати з гардеробу один за одним.
"Зелена сукня, джинси та блуза, спідниця..." Дівчина поспіхом перебирала одяг, який запропонувала її шафа, не випускаючи зубну щітку з рота. "А до орка, чого це я наряджаюся, ніби на побачення з цим Ломішвілем зібралася. Білої футболки та джинсів буде більш ніж достатньо."
Дівчина закінчила вмивання, ледь не за один ковток прикінчила вранішню порцію кофеїну і хотіла було взяти медальйон з полички, де залишила його перед сном, як раптом зрозуміла, що він вже у неї на шиї.

"Усе дивовижніше і дивовижніше" - Тільки й встигла подумати Кесс, зав'язуючи високий хвіст на ще вологому волоссі. Не було часу про це думати.
На неї чекав ММР.