Книга

1

- В родині не без виродка!- це перше ,що я почула, коли прокинулась вранці. Мама сварила мене, розмовляючи по телефону з батьком.

-Саша ,ну хоч ти їй скажи! Вона палить, як паровоз. Випиває. Гулянки, вечірки до ранку! Ну 27,і що!? Татуювання по всьому тілі, стиль одягу-вулична дівка! Ось Тарасик- виріс порядним і чемним хлопчиком! Сам і в інститут, і роботу по-душі знайшов, і подорожує, а ця? Тільки гульки на думці! Спить, що вона може робити а такий час. Приперлась о четвертій ранку. Ой не знаю, мені вже час.

Вхідні двері зачинились. Слава Богу вона пішла на роботу.

Ми з мамою не завжди знаходимо спільну мову. Так вийшло, що я завжди була поганою дівчинкою з хорошої сім’ї. Моя мама -викладач англійської в престижній гімназії міста Київ. Має дві вищі освіти. Знає декілька мов. Вона вміє триматися на людах, має гарну поставу, володіє хорошими манерами. Я завжди порівнювала її з директоркою школи «Від пацанки до панянки».

А тато… мій тато завжди був таким собі «своїм чуваком». З ним завжди було легко і весело. Він із тих чоловіків, які зроблять все, щоб їх родина ні в чому не знала потреби. Він завжди багато працював. Зміг купити нам хорошу квартиру, дороге авто. Зараз в нього свій бізнес. Багато друзів. Він в мене крутий.

Коли мені було років дванадцять, мої батьки вирішили розлучитись. Без скандалів і розподілу майна. Батько залишив нам квартиру. Допомагав фінансово. Я не відчувала себе дитиною з неповної сім’ї. Навіть коли він одружився вдруге, кохана доня була на першому місці. До того ж дітей, з новою жінкою, вони не народили. Тому Галина, дружина батька, завжди була рада, коли я залишалась в них  з ночівлею. Вона не була мені другою матір’ю, про те стала близькою людиною. Тим паче ,що в нас не дуже велика різниця у віці.

2

Я пішла на кухню, щоб поснідати наодинці. Мама завжди смачно готувала, про те сьогодні, будучи злою на мене, сніданку не залишила. Що ж, обійдусь бутербродами з кавою. Та не встигла я зробити перший ковток, як мені подзвонили. Це був батько, ну хто б сумнівався!

-Привіт, татку! -  я максимально намагалась бути чемною.

-Привіт, сонечко. Як справи? – його голос не викликав тривоги.

-В мене все добре. Сиджу на кухні, п’ю каву.

-Доня, мені не приємно тебе сварити, ти доросла дівчинка, але скільки можна нервувати маму?

-То хай не нервується. В мене відпустка. І тобі, як моєму босу , краще знати, яка напружена в мене робота.

-Доню, робота секретарки не така вже і тяжка. Ну невже так важко бути хорошою дівчинкою? А навіщо ти палиш?

-Ти теж палив!

-Ми, з Галиною, змогли кинути. Це не легко нам далось, про те який результат! Донечко, ну досить вже гратися. Скоро двадцять вісім. Ти не дитина. Так що берись за голову.

-Таточку, давай не будемо. Я не роблю нічого протизаконного. Я молода, в мене відпустка. Мамі завжди в мені щось дратує. То татуювання не гарне, то сукня закоротка, не так нафарбувалась. А мої хлопці їй, взагалі, ніколи не подобались!

-Тут я з нею згоден. Мені ,твої кавалери, теж, довіри не викликали. Один краще іншого. Я ніколи не ліз в твоє особисте життя, ти знаєш. Про те, в мого хорошого друга є син. Він старший за тебе. Гарний хлопчина. Військовий. І неодружений!  В нього теж, начебто, відпустка починається . Давай я вас познайомлю?

-Дякую, свахо, але я сама впораюсь! Тим паче я не планую серйозних стосунків. Принаймні зараз.

-Як знаєш, доню. Тобі видніше. Добре, снідай. Смачного тобі. Я тебе люблю.

- І я тебе, татку. Бувай!

                                                                          3

Не встигла я покласти телефон на стіл, як подзвонили в двері. Да що за чорт! Я сьогодні поснідаю спокійно, чи ні?

 На порозі стояв, посміхаючись, мій молодший брат Тарас.

-Яким вітром тебе занесло?- здивувалась я побачивши малого.

-Я теж радий тебе бачити, сестро! Мені можна увійти, чи будеш тримати мене в порозі?

-Проходь, звичайно.

  Тарас був моїм зведеним братом. Так сталось, що його батьки загинули , коли повертались з відпочинку, десь під Броварами. Я не знаю подробиць, та й на той час вони мене мало хвилювали. Тарас залишився сиротою в одинадцять років. Моя мама, будучи його хрещеною, забрала хлопця до нас. З малим не було проблем. Він гарно вчився. Спокійний, лагідний. Чого не можна було сказати про мене. Мені тоді було п’ятнадцять. Перехідний вік. А тут ,в родині з’являється молодша дитина. Я завжди була в своїй сім’ї центром всесвіту, навколо якого бігають дорослі. Ох і діставалось малому від мене! Про те він ніколи не жалівся батькам. Навіть коли впіймав мене, з цигаркою, на балконі, не розповів мамі, не зважаючи що днем раніше я зламала його навушники. 

   Про те, час минав. Ми дорослішали. Я почала звикати, не тільки до присутності малого в квартирі, а й в своєму житті. А коли в мами з’явився кавалер, і вона почала залишатись в ного , не тільки на ніч, а й на декілька днів, ми, взагал,і почали дружити. Влаштовували вечірки, кликали друзів. Я була, невольним, свідком його першого поцілунку, з його першим, по-дитячому наївним, коханням. А він, в свою чергу, заспокоював мене , після чергової сварки , з черговим хлопцем.

     Ще з дитинства Тарас захоплювався фотографією. Мій батько подарував йому дорогий фотоапарат на День народження. І ось уже вісім років це захопленні приносить йому, не тільки задоволення, а й не поганий прибуток. Да і мені від цього тільки користь. Мати особистого фотографа , в наш час, просто чудово! Тим паче, якщо ти не дуже фотогенічна. 

                                                                           4

Зачиняючи двері за братом, я побачила що він з валізою.

-Ти кудись зібрався? -спитала я.

-Так, по-перше, йди сюди, я тебе обійму. Я скучив.

Тарас підхопив мене в свої обійми. Який же він став дорослий. Такий великий. На голову вищій за мене. А було ж , не так давно, навпаки!