Глава 25. Знахідка

Так і не знайшовши собі заняття в цій непроглядній темряві, і не розібравшись у виборі напрямку шляху, Баал розвалився у своєму кам'яному гроті, створений його ж тілом.

На всю широку залу, чи печеру, сам гравець не знав; розносився гучний свист сопіння і похропування, що неймовірно посилювався при дії луни. Звертати уваги на пройдений час, у Баала не було можливості, ті й інших справ не знайшлося серед темряви, тому відновлення сил, на його думку, було найкращим рішенням. Справи нефілімів і варанів, залишилися на поверхні і перейматися стосовно них він не мав наміру.

Він згадував слова ненависної Мінерви, про те, що сценарний квест запустився лише через його прибуття. Отже, він і не закінчиться, поки він не внесе свій внесок у його виконання. Він не знав, яка саме роль йому відведена, і усвідомлював, що виконання одного з правил квесту несе з собою поразку для нього як гравця, але справа буде вирішена лише за його участі.

Вперше, за ті дні, що він провів у цьому світі, його сон не турбували моменти з минулого, він блаженно сопів і похропував, що навіть слина текла по щоці.

"Баал?", - тихим голосом, покликав знайомий голос.

Шепіт у голові, не зміг розбудити хлопця, і той, буркнувши щось не перебірливе, почухав слиняву щоку, і знову задрімав.

"Баал!", - наполегливо продовжила система, підвищивши голос.

- Хто тут?! - Підскочив на місці, спадкоємець генерала демонів, сонно моргаючи і мляво гойдаючись з боку в бік. - Ще п'ять хвилин і встаю.

Знову впав на спину гравець, піддавшись тотальному розслабленню, вперше за багато років.

«Захворієш, на холодному спатимеш!», - дбайливо, зауважила Астра, ще голосніше закричав у його думках.

- Радість моя, ти повернулася?! – з усвідомленням присутності системи, сон випарувався зі свідомості Баала, немов сніжинки під пустельним сонцем.

«Так, дорогий! Вибач, я…», - почала методично підбирати слова, відчуваючи якусь провину перед хлопцем.

- Тупе дівчисько! – Баал мав свої думки щодо розмови у випадку возз'єднання. - Якого хріну, ти язиком мелеш про те, чого не варто казати?! Зовсім розум втратила? Через свою дурість розлучила нас, дурепа! Ці тварюки зробили тобі щось? Було боляче? Ти як, нормально?

"Все в порядку", - після короткої паузи, відповів дівочий голос. - "І дякую, Баал".

Тільки Астра  могла зрозуміти підтекст його поганих слів і обурень, своєрідна турбота і почуття туги, вилилися в щось подібне, через зламану психіку гравця. Якщо дивитися в самий корінь, було дивно, що Баал міг мати подібні емоції до будь-кого.

- Засунь свої вибачення собі якнайглибше! – не заспокоювався гравець, але тон голосу почав потроху змінюватися, від праведного гніву, до елементарного вдавання. – Що означає «все гаразд»? Так я повірив, що ці тварюки Пантеону, тільки розмовою тебе розважили. Чайку гарячого налили і пальчиком пригрозили, промовляючи «погана дівчинка»?!

«Все й справді гаразд, дорогий», - з напрочуд вдячним і м'яким голосом, відповідала Астра, насолоджуючись спотвореною турботою спадкоємця генерала демонів. – «В порівнянні з тим, що пережив ти, мене дійсно назвали «поганою дівчинкою». Я не можу розкривати подробиці, вибач, Баал».

- Зрозумів, тоді і рот закрий і не кажи зайвого! - З нальотом спокою та втіхи, грубо промовив Баал, зануривши залу в нову хвилю тишини і спокою.

Двоє співрозмовником так і мовчали, занурившись у власні думки. Кожен із них відчував щось не знайоме і не зрозуміле, може навіть правильно сказати – неправильне. У них не могли бути подібні відносин.

Навіть, якщо не брати до уваги правила Пантеону, сама ідея того, що механічний голос, або те, яким він має бути, зможе побудувати відносини, що йшли врозріз із логікою та розумінням, було єрессю.

Гравець мав відноситися до системи, як до машини, чи гаджета, наче смартфону в кишені піджака в рідному світі; і невидимка, яка повинна виконувати лише те, що наказано, та виконувати рідкісні команди свого носія.

Світ Рагнарок зламав Баала, і він ще сам не розумів, наскільки і чи закінчився процес трансформації. Але той світ страху і смерті, так само зміг сформувати щось дивовижне; непростий і унікальний, за своєю природою та видом, зв'язок між двома істотами.

- Ще під час мого життя на землі, - після тривалого блукання в думках, узяв слово гравець, мрійливо вдивляючись у темряву печери, - я знав одну дівчинку. Ми з нею познайомилися між прийомами у психотерапевта. У ранньому дитинстві, з нею жорстоко поводилися батьки, дуже часто кажучи їй, що вона «погана дівчинка», - з акцентом, наголосив Хлопець, - довели до панічного стану та депресії. Роками вона ходила на реабілітацію, але результату так і не передбачалося, вона ніяк не могла побороти той страх і паніку. Доки я не пообіцяв їй унікальний спосіб лікування.

- Нам тоді було по п'ятнадцять років, і я взяв її з собою, щоб розповісти її батькам, наскільки вони погані хлопчик і дівчинка. Я вигадав план, дав їй можливість і спосіб залишитися безкарною. Тільки після своєї помсти, виконаної своїми руками, вона позбулася панічних нападок і змогла забути про антидепресанти. Вона, правда, потім психопаткою стала, - хмикнув гравець, - але суть не в цьому. Я до того, що якщо знайду ще одну таку дівчинку, якій руки сверблять покарати винуватців її травми, докладу всіх зусиль для цього.