Глава 20. Доручення

- Води вмитися немає, у рот пару крихт навіть не кинеш, що за життя паскудна, - хлопець обурено бубонів, блукаючи бібліотекою і копирсався у купі мотлоху, сподіваючись відшукати щось цікаве.

Серед усього нагромадження сміття, Баалу так і не зустрілося нічого вартого. Він переходив від однієї купи до іншої, весь час, бурмотів під ніс та лаявся. Він все ще не відійшов від розмови з богинею, дратівливо проклинаючи усе що перед очима.

«А в книжках головному герою повинен був трапитися якийсь занедбаний артефакт, чи якась дикість. А мені що? Тільки кусок залізяки з лісу, і гору бруду в самій цитаделі», - згадував рідкісні художні книжки, що запам’яталися йому в минулому житті. – «Хочу бути Мері Сью!»

Тієї холодної розважливості і без емоційності, якою він славився в рідному світі, приходив кінець, щойно він чув чи бачив щось, що було пов'язане з ненависною божественною расою. І навіть ця його нова риса дуже дратувала. Йому не подобалася власна запальність у подібні моменти, коли він не міг контролювати себе і вичавити із ситуації максимум можливості, особливо, коли Мінерва могла поділитися корисної інформацією.

- Як же бісить! – голосно крикнув гравець, штовхнувши зламаний табурет на одній із запорошених куп. - Після «світської бесіди» з Рагассом, я відчував себе куди приємніше і спокійніше. Може піти прогулятися?

Кинувши у бік дверей багатозначний погляд, Баал відразу відмовився від цієї витівки. Ще одне подібне вбивство, чи точніше – покарання, він точно не зможе виправдати та перекласти на інші плечі.

- Бісова печать покарання! – пульсував жилами на обличчі та стискав кулаки, хлопець. - Астра, наскільки слабше я стану, з першою печаттю?

«Тридцять три печаті придушення – покарання для гравців світу Пантеон за невиконання чи відмову від виконання сценарних квестів. Перші десять печатей блокують здобуті титули та додаткові бали характеристик. Другий десяток подавляє існуючу расу, і перешкоджає накопиченню досвіду підвищенню рівня. Останні три, сковують усі навички та душу гравця, створюючи з нього бранця Пантеону, його подальша участь у грі, буде у ролі другосортного персонажа», - дуже докладно відповів дівочий голос системи.

- Які чудові перспективи відкриваються переді мною, тільки-но я потрапив у гру, - присів на місці і масажував перенісся, Баал. - Або доля демона, або смерть, але і це не найсумніше. Виявляється, я ще рабом можу стати. Здорово, просто клас! Астра, а які можуть бути завдання для зняття печаті?

"Не легкі", - коротко, але дуже зрозуміло, відповіла система.

- А якщо порівняти з моїм навчанням у Рагнарок? - з якоюсь маленькою, ледве тліючою надією, уточнював землянин.

"Дуже, не легкі", - не намагалася втішити хлопця, Астра, навіть навпаки, мала в голосі знущальні нотки.

- Ні хріна собі, - не міг відразу ж прийняти таку відповідь Баал, намагаючись відмахнутися від нього. - Хто придумав, ці чортові правила?

"Система не знає відповіді на це питання, Баал", - несподівано відповіла Астра.

- Знаю я, це я так, до слова… - гравець підібрав з підлоги маленький брудний аркуш паперу, і почав робити з нього кульку. - Як вона ще може спати, хвора?

Мирне сопіння Орси, діяло на палаючі нерви гравця, наче бензин для полум’я, і той, без зайвих вагань, почав кидати в дівчину пакунки паперу.

Відстань була пристойною, в десяток метрів, а влучність гравця перевершувала всі можливі межі, особливо з освоєнням пасивної навички - "Майстер озброєнь". На щастя, аркуш паперу не мав достатньої ваги для нанесення шкоди, і Баал з наростаючим азартом почав вибирати собі цілі на тілі дівчини.

Знайшовши собі подобу розваги, Баал так захопився, що й не помітив, як почав розривати прочитані книги, змінюючи положення для кидка та відстань. Азартна гра повністю поглинула його думки, починаючи заспокоювати постійне роздратування. А думки про богиню почали відходити на другий план.

- Дивовижна мала, - дивився на закидану, паперовими снарядами Орсу, гравець. - Може, вона померла там, чи в летаргічний сон упала? Дивна біла дівчинка.

Баал почав наслідувати баскетболістів із землі, роблячи характерні рухи та демонстративні кидки.

- Непогана зарядка, от тільки їсти захотілося ще більше, і набридло вже, - відкинув убік частково вцілілу книгу, що з гуркотом підняла маленьку хмару пилу з підлоги. - Чим його зайнятися? Не можу ж я її тут залишити, та й піти. Як мені вдіяти? Астра, є ідеї, чим мені зайнятися?

"Прокачай інтелект", - знову давила на слабкість гравця, система.

- А якщо без жартів? – скривився гравець, нарізуючи кола бібліотекою.

«Ти вже склав план для виконання завдання, тож сиди і чекай! Хіба ти не хотів відпочити від Рагнарок? Ось тобі і шанс – відпочивай», - землянин міг присягнути, що Астра закотила очі з цими словами, і що він уже дістав її зі своїми питаннями.

- Ти маєш рацію, але мені якось вже набридло відпочивати, - сам не міг повірити у свої ж слова, Баал.

Дванадцять років безперервних битв, виростили в ньому непідвладні бажання йти вперед і розвиватися. Півдня лінощів, і він був готовий лізти на стіну, лише б розважити себе заняттям. Можливо, маючи Зоряна Цитадель більші знання і кількість книг, він би не скаржився на нудьгу. Хлопець і сам був не проти, поринути у більш глибоке вивчення писань, що могли допомогти йому наблизитись до розгадки таємниць Пантеону. Але проблема в тому, що нічого корисного тут більше не було. Сам цей ліс, цитадель і дві раси, що живуть тут, нічим не могли допомогти Баалу, крім трохи підняти його силу і рівень розвитку.