Глава 19. Твоя лють

Крім того, що в цьому проклятому лісі правила пітьма, то ще й сама бібліотека була без єдиного вікна. Правда Баала та Орсу мало турбувало настання неіснуючого світанку. Дівчина розтяглася на хисткому столі і мирно сопіла маленькими ніздрями, мило посміхаючись приємним снам.

Баал зайняв менш зручне місце для відпочинку - підлога; холодний і брудний, дратівливий і кошмарний, здався гравцеві досить приємним місцем. Навколо не стояв той нестерпний сморід, що витає в коридорах і дворах цитаделі, а тиша і спокій приємно радували слух.

Повернувшись із невеликої прогулянки, де йому пощастило зустрітися з батьками Орси, а також вилити надлишок негативу в голові, хлопець застав дівчину вже сплячою.

- Тут лише три варіанти, - дивився на сплячу дівчину, і коментував Баал. - Або в неї неймовірно сильна та стабільна психіка; або вона найдурніша дівчина у світі; або вона психопатка.

Не міг знайти інших причин для такої поведінки своєї супутниці, гравець. Її життя кидало з боку на бік, точно як на американських гірках, постійний стрес, сльози, зрада, гнів і спілкування з ним. Все це разом могло звести з розуму, або, як мінімум, змусити позбутися сну і апетиту. Але ця дівчинка не втратила ні того, ні іншого, за що гравець сильно заздрив і дратувався.

Кинувши на неї докірливий погляд, він упав на тому самому місці, підстелив під голову пакунок запорошеного ганчір'я, а поруч поклав свій улюблений шматок заліза у формі меча.

Ледве спина торкнулася підлоги, а голова м'яких тканин, повіки відразу відчули вікову втому, і зімкнулися в ту ж саму мить.

Як і раніше, ледве свідомість поступалася місцем підсвідомості, а гордовитість і жорстокість реальності, поступалися множинним психологічним травам, з якими не міг впоратися жоден з живих або мертвих, незалежно від того, якою б силою чи расою той не маніпулював.

Блаженний сон, межа його мрій, з'явився у підсвідомості хворобливими спогадами минулого світу. Знову випробувані та пережиті тортури і страти, у всій своїй багатогранності та різноманітності, були надто реальні для сну.

Баал весь час смикався, а очі під віками активно бігали, м'язи здригалися і пульсували, ніби він навіть уві сні продовжував свою нескінченну битву. Цієї ночі сон тривав трохи довше минулого, що навіть образ Мінерви з'явився в снах людини.

Але її образ, і те, як він пам'ятав її, відрізнявся від того, що бачив гравець зараз. Замість пошарпаних обладунків і безглуздого шолома на голові, вона була вбрана у розкішні, масивні латні обладунки.

Вони переливалися червоним золотом із майстерно вигравіруваними гербами, прикрашені коштовними рубінами. Густе біле волосся, каскадом спадало до самої землі, і під впливом якоїсь невидимої сили, плавали за її спиною.

Гарне обличчя випромінювало впевненість, а світло блакитних очей випромінювало відчутну владу і могутність, немов одним поглядом вона могла знищити тебе. Наче все було тлінню перед її поглядом, і нічого не могло її зацікавити чи потривожити.

- Рада новій зустріч, спадкоємець генерала демонів Баал, - владно промовила богиня війни, опустивши погляд до гравця.

- Дивний сон, - озирнувся на всі боки, а потім униз, але нічого крім білого полотна навколо. – Краще б уже знову тортури, аніж твою морду бачити.

- А хто в цьому винен, - доторкнулася до щоки, де лишився маленький шрам, від минулої битви з хлопцем. - Неймовірна була атака.

- Слухай, якщо це сон, то давай ти хоч роздягнешся, та я розважуся з тобою по старій пам'яті, може навіть не придушу в процесі, - навіть не хотів підбирати слова Баал, незалежно від того, в реальності він знаходився, чи уві сні, він максимально не поважно говоритиме з цими божками.

- Ех, якби це було тут можливо, я б станцювала з тобою пару дуелей, - несподівано відповіла Мінерва, кокетливо посміхнувшись, чим викликала тремтіння в реальному тілі людини.

- Тобі, якого біса, треба?! - не міг змінити своє ставлення Баал, повністю поглинений своєю ненавистю і жагою до божественної крові.

- Ти зацікавив мене, та й не тільки мене, давно в Пантеон не потрапляв хтось, із подібним мисленням та метою. Ти унікальний, спадкоємець генерала демонів, - продовжувала нахвалювати гравця, богиня, анітрохи не звертаючи уваги на його грубість та злість.

Навпаки, їй приносило задоволення, його свавільну і пихату поведінку. Звикши до шанування та абсолютного страху, боги шукали можливість розважити себе в нудній монотонності буття. Баал став одним із тих, хто міг скрасити їхню нудьгу, нехай і знаходився на самому початку свого шляху. Мінерва, особливо плекала до нього непідробні почуття симпатії та очікувань. Ще у світі, що повинен був дати пропускний квиток для вступу в гру, він зміг змусити її серце здригнутися, а кров закипіти. За останні тисячі років її життя, такого не траплялося, хоча вона й шукала подібних відчуттів, тому і проводила свій час у згаданому світі смерті та болю.

- Який же я тобі вдячний! Таки радий, що зміг тебе зацікавити, що мене зараз вирве від щастя, - хотів сплюнути на підлогу гравець, але забув, що в цьому місці він був позбавлений фізичного втілення.

- Злий ти, Баале, - хихикнула богиня, не реагуючи на слова співрозмовника, чим викликала в гравці ще більше роздратування.

Нехай не фізично, але хоч словом, він хотів зачепити її та вивести з себе. Образити, розгнівати, все, що завгодно, що могло принести дискомфорт жінці. Але кожна його спроба була марною, і зустрічалася задоволеною усмішкою, з відповіддю приємних слів.