Глава 17. Треба прогулятися

Від бібліотеки Зоряної Цитаделі існувала лише назва. Сповнений завищених очікувань, Баал хотів побачити щось дивовижне та неймовірне. Високі й масивні стелажі, полиці, які ледве могли витримати нагромадження тисяч книг і писань, неосяжна зала з тьмяним світлом масляних ламп і свічок, з характерним приємним і п'янким запахом.

Але, як тільки гравець переступив поріг широких дверей, його розчаруванню не було межі. Зала справді була величезною, ось тільки замість заповнених до межі полиць і стелажів, була порожнеча. Точніше гори напівзгнилих дощок, погнутих підсвічників, і уламки від скляних колб згаданих ламп.

Жменька паперових стопок, і від сили десяток тонких книг, єдине, чим могла похвалитися так звана бібліотека цитаделі.

 - Яке розчарування! - Протяжно, з неприхованим розчаруванням, висловився гравець, закінчивши оцінювати обстановку. - Мабуть, цей ваш Вермілі... не пам’ятаю як, мудак одним словом, своїх нефілімів хотів зробити неграмотними рабами. Мала, ти хоч читати та писати вмієш?

Баал все ще утримував Орсу на плечі, і з азартом і задоволенням пошльопав її по м'якому місцю, використовуючи унікальну методику відновлення психіки та бойового духу, яку сам і придумав.

- У мене були кращі вчителі! - пирхнула на хлопця, дівчина, продовжуючи борсатися на ньому, наче змійка, намагаючись спуститися з висоти. - Відпустіть мене, пане Баале! Ви не заслужили на мою…

Через виховання та спадкового аристократичного етикету, не змогла закінчити фразу Орса, але землянин чудово зрозумів, до чого вона хилить.

- Ах, не заслужив, - сильніше ляснув Баал, заповнивши пустельну залу дзвінкою бавовною. - Я їй життя рятую, чи не щогодини, а вона мені заявляє такі слова. Великий Люцифере, що ти на це скажеш?!

Землянин остаточно переконав себе у недоцільності використовувати звичні фрази та слова рідного світу, категорично присягнувшись собі, що не згадуватиме слово «бог» у своєму лексиконі.

- Ви зрадили мою віру у вас!

- Дурниці не кажи, коли це я встиг тебе зрадити? - Нарешті відпустив дівчину з рук, гравець, і почав ходити по залі в пошуках цілих стільців, або чогось корисного.

- Ви погодилися допомогти моєму братові, погодились на вбивства і кроваву жертву, - дівчина швидко промовляла та активно розтирала місце десятка ляпанців.

- Твоє прохання полягало в тому, щоб я врятував твій клан від знищення і смерті. Так само, ти попросила свободи, яка має на увазі знищення печаті в цьому лісі, - рився в горі запорошеного сміття, Баал, перебираючи в руках десятки предметів, і зрідка дбайливо відкладаючи їх убік.

Наклавши велику купу предметів, що його зацікавили, землянин повернувся до іншої купи, де зміг розрити кілька міцних стільців, з досить стерпною шкірою на сидінні. Поставивши їх у центрі зали, де доживав останні дні крихкий стіл; що колись вселяв повагу своєю розкішшю.

- Сідай, - показав на стілець, хлопче.

- Я постою, - все ще палке почуття на попці, не дозволило Орсі прийняти пропозицію, і тим більше зупинити маніпуляції руками. – Все ж дивно, що тут так мало залишилося книг…

- Кажеш, що раніше тут було значно більше усього?

- Я абсолютно впевнена у цьому! – кивнула дівчина.

- Отже, твій братик, вирішив позбутися того, щоб допомогло іншим підняти завісу таємниць. Розумний хлопчик, - хмикнув, гравець. Може, все ж таки сядеш?

- Ні! – Категорично із гордістю, випалила донька вождя Клану Зірок.

- Твоє право, - знизав плечима, землянине. - Так от, повертаючись до наших баранів. Твій братик, люб'язно надав нам, виняткову нагоду, сидіти і розслаблятися, доки варани збиратимуть усіх нефілімів в одному місці. Так ще й із печаттю допоможе. Я ось особисто не горю бажанням власноруч шукати можливість її зруйнувати, так ще й витрачати багато часу на захист кожного члена твого клану.

- Я не розумію, до чого ви хилите, пане Баале, - повільно підійшла до стільця, накульгуючи, і акуратно влаштувалася на ньому, співрозмовниця.

- Кращі вчителя кажеш…, - закотив очі гравець, втомившись розжовувати кожен момент подій. - Сама подумай, мала. Я один, а скільки нефілімів зараз розкидані по всій цитаделі? Якщо я почну діяти необдумано, і рятуватиму вас по одному чи по два, варани почнуть вбивати тих, хто поза моєю досяжністю. Отже, втратимо ми більше, ніж урятуємо. Нехай я сильний, як бик, але не всемогутній король швидкості.

- Якщо вони будуть в одному місці, вам легше їх захистити? - Задумалася дівчина, навіть знизивши свій голос.

- Розумниця! Коли тобі в голову все по ложечці вкласти, - пирхнув хлопець, воюючи зі старим кременем і сухою стружкою на підлозі. – До того ж, той шабаш, це ще й можливість зняти печать. Двох зайців однією стрілою, так би мовити. Так що, зараз, я буду догоджати твоєму братику в міру можливості, якщо звичайно він мені остаточно мозок не винесе. А ти будеш біля мене, під наглядом. Чи достатньо розжував?

- Вибачте, - тихо і сковане обмовила Орса, відчуваючи провину перед своїм рятівником. – Я не бачила всієї картини загалом.

- Ну, так, тепер я заслужив на твою попку? – єхидно підмітив Баал, примружившись і оскалившись на дівчину.

- Пане Баале! - обурено скрикнула Орса, відсахнувшись щільніше до спинки стільця.