Глава 12. Їх вибір

Молодий чоловік та його супутниця, в оточенні збройного загону воїнів, повільно брели серед товстих дерев та чагарників. Місяць, як і зірки, постійно освітлювали шлях, ніколи не покидаючи небозвід над головами.

Збоку здавалося, що двоє молодих людей були бранцями навколишніх воїнів, ось тільки весела мелодія, яку насвистував хлопець, з широким мечем на плечах, зі зламаною гардою, випадав із загальної картини вистави.

На противагу його розслабленості та легкій ходи, ящери в щільних ганчірках, наче несли на плечах мішки з камінням, з кожним новим кроком втомлюючись все сильніше. Їхні погляди були опущені, а плечі сутулі, вони ніяк не могли розділити настрій Баала і підспівувати йому.

У своєму невігластві вони й уявити не могли, що кожен із них буде бранцем цього хлопця. Прекрасно усвідомлюючи, наскільки слабкими будуть їхні спроби втечі, чи вбережи Карасу – напади.

Навіть після яскравої демонстрації його переважної сили, разом із жорстокістю, коли кадик одного з товаришів знайшов свій кінець у руках їхнього лідера. Знайшлася пара сміливців, що з волі їхньої самовпевненості та недалекоглядності, зважилися на відчайдушний крок втечі.

Логічно розсудивши, що пустись вони до втечі, у протилежні сторони світу, Баал не зможе наздогнати обох. Якими ж помилковими були їхні судження. Гравцеві довелося вкотре, розважити себе звичними вбивствами і тортурами, щоб укоренити у свідомості членів клану Варанів, його перевагу і марність спроб протистояти йому.

Нині їх можна було назвати безвольними ляльками, що плескали на нитках владної руки землянина. Вони стали подобою варти, провідниками та бранцями в одній особі, виконуючи уготовану їм роль.

Орса знаходилася на роздоріжжі власних почуттів та знань. Кожен новий вияв жорстокості її рятівника, лякали її і змушували турбуватися, але так само її серце зігрівало дана ним обіцянка – про врятування клану та майбутньої свободи. І все ж, як би старанно вона не проганяла страх і переживання, Орса не могла повністю довіритись Баалу, і прийняти його добрі наміри. Якщо такі були. Небезпідставно, вона підозрювала, що якщо смерть її клану буде вигідна гравцеві, він без зволікань винищить кожного, навіть оком не моргнувши.

- Ти чого така серйозна, мала? - землянин подався вперед, так що його обличчя було перед обличчям дівчини. - У туалет хочеш? Не соромся, он кущі.

- Пане Баале! - різко зупинилася і почервоніла дівчина. — Я думала, навіщо вам цей меч, адже він надто важкий. Жоден воїн Варанів не зміг його підняти. До того ж він весь у зазублинах, тупий ще й зі зламаною гардою.

Орса із завидною швидкістю промовляла слова, перші, що спадали їй на думку. Вона ніколи не визнали б, що боїться людини навпроти. Вважаючи, що подібні слова можуть образити чи засмутити того, кого вона не хотіла злити.

- Ох, дівчинко моя, - підняв меч до очей і провів пальцями по товстому лезу. – Це найдорожча річ, яку я маю. Цей малюк скуштував крові одного з коханих, - цідив слово крізь зуби, Баал, - мною богів.

Останнє слово далося гравцеві з надзвичайною витримкою, він буквально видавив його з себе, намагаючись придушити ауру руйнації і гнів у серці. Він хотів повністю контролювати її прояв, не бажаючи ставати рабом своєї люті і поривів. Стати одним із тих маніяків, що він так фанатично вивчав на землі, було для нього табу.

- Козаки зелені, нам довго ще підошви терти? Мені стає нудно, - звернувся до загону Варанів, гравець.

- Зовсім трохи залишилося, - різко висловився лідер, так само як і Орса, якщо не більше, побоюючись роздратувати цього божевільного тирана.

- Чудово! Тоді прискоримося трохи, - посміхнувся хлопець, запрошуючи рукою воїнів продовжити шлях уперед.

Більше не відволікаючись на розмови, різношерстий і незвичайний загін рушив у дорогу, прискоривши крок. Баалу не терпілося розглянути, як живуть люди, чи точніше подібні до людей істоти, у цьому світі. Це було його перше місто з моменту потрапляння до Пантеону, якщо це взагалі буде місто.

Чим ближче була мета, тим швидше був крок гравця, і тим поспішніше поспішали ящери та Орса, вже практично кинувшись у біг. Вони ледве могли наздогнати хлопця, який зовсім не відчував труднощів у подібному прискоренні.

Клан Варанів, навіть краще за нефілімів, орієнтувався в цьому зачарованому лісі, провівши в ньому більшу частину свого життя, заради полювання та збирання трав. Вони безпомилково помічали дрібні деталі, весь час, обираючи правильний шлях, притому, що їм доводилося ще бігти попереду гравця, вказуючи дорогу.

Сам гравець дивувався їхньому точному маршруту та вибору шляху Варанів, він також уважно вивчав місцевість, виглядаючи ті дрібниці, на які звертали увагу його провідники, але завжди вказівники залишалися прихованими від нього. У результаті, він вирішив наплювати на це, і насолоджувався прогулянкою, абсолютно не переживаючи про подальші плани та дії.

Єдине, що турбувало Баала, легка вібрація від золотої рукояті, розхваленого Астрою, меча. Ця дрібна тряска за поясом дратувала, ніби тілом бігали мурахи. Одного разу, хлопець поривався викинути цей надокучливий шматок сталі з камінням, але його цінність все-таки переважила роздратування.

Нехай він ще не знав, якою валютою користуються у цьому світі, але золото залишалося золотом. Навіть Боги його любили, не кажучи вже про людей та інші раси. У майбутньому йому точно знадобляться гроші, у здійсненні його плану відвідати бордель і бочки хмільного пива. Значить необхідно потерпіти, все ж таки, подібний дискомфорт, ні йшов, ні в яке порівняння з тим, що йому доводилося відчувати до цього.