Глава 6. Дивний ліс

- Можу присягнутися, що я вже тут був, - зупинився біля високого дерева, з характерною грубою корою з багряними переливами, на масивному широкому стовбурі. — Ну, точно, цей завиток дуже схожий на мізки одного з тих, кого я вбив.

Поклавши руку на цікавий завиток кори, Баал постукав пальцями кілька разів, і переставши вдивлятися в нього, знизав плечима і пішов далі.

- На місці стояти точно краще не буде, так Астра?

"Так", - коротко, без ентузіазму відповідав дівочий голос.

- Я вже порядно тут кола нарізаю, а місяць як був у зеніті, так і досі на своєму місці. Ти нічого не хочеш мені сказати?

«Є інформація, якою я не можу з тобою поділитися через ризик втручання у можливий сценарій».

- Ось нутром відчуваю якусь несправедливість і майбутні проблеми, - хмикнув Баал, і продовжив тинятися поміж дерев у пошуках виходу з лісу.

Натяку на стежку чи дорогу тут навіть не проглядалося, навіть звірята рідко траплялися, та й були розміром з тхора чи білку. Наче весь ліс був рукотворним любителем ночі та спокою. Жодної небезпеки, ніякого ризику, надто гладко і мирно, за винятком того, що хлопець нарізав кола.

- Ще трохи, і своїми ж ногами витопчу тут стежку в траві, - знову глянув на знайому кору, широкого дерева, Баал, дивувався, як ідучи строго на північ, він повертається га те саме місце. - Може це все через тебе...

Баал ще уважніше придивлявся до деревної кори. Нарізавши навколо нього коло,він поклав долоню на її поверхню. Не довго думаючи, він широко розставив ноги в стійці і відвівши кулак за спину, наніс нищівний удар по стародавньому дереву, розщеплюючи його на множинні уламки.

Від місця удару по стовбуру розповзлася густа мережа тріщин, що згодом і стали каталізатором поділу на тисячі шматків.

- Несподівано, - безглуздо дивився то на стислий кулак, то на рештки масивного ствола, Баал. – Астра, як вважаєш, це можна вважати добрим показником моєї сили?

"Є боги, що мізинцем можуть гори перевернути", - коротко і суворо, обложила хлопця, система.

- Вмієш ти кайф обламати, - невдоволено пирхнув Баал, відводячи очі. - А це що?

Несподівано для людини і самої системи, віковий стовбур приховував у своїй основі інкрустовану рукоятку з широким білим лезом. Здавалося, що колись, воїн встромив свою зброю в молоде дерево, дуже багато років тому, і воно росло навколо цієї стародавньої зброї, оберігаючи і захищаючи її від уваги та чужого втручання.

- Не меч у камені, а меч у дереві, цікаво, - схопився за неймовірно розкішну рукоятку, і що сили смикнув за неї, оголюючи довгий гарний меч.

Невідомо скільки часу він провів у подібній оболонці, але подібніше ні скільки не позначилося на його чудовому чистому вигляді. Тонке лезо, сяяло під місячним світлом, настільки чарівно, що Баал не міг відірвати погляду. Множинне маленьке каміння на рукояті, точними гранями та блиском, надавали мечу ще більше загадковості та казковості. Сумнів не було, що істинний майстер викував цей шедевр ремесла. 

«Мабуть, удача вирішила повернутись до тебе обличчям», - навіть голос Астри став куди більш збуджений, ніж зазвичай, і вона почала швидко переказувати все, що могла знати про знахідку. – «Якщо не помиляюся, сталь виконана з багатьох вулканічних ниток. Це один з небагатьох матеріалів, що відрізняється довговічністю та зносостійкістю. Не згадуючи вже про його твердість та гостроту. Багато гравців за все своє життя не знайдуть майстра, здатного викувати подібну зброю».

Поки система розпорошувалася у своїх описах, які гравець старанно ігнорував. Баал невимушено зважив у руці нову зброю, і, залишившись незадоволеною його вагою, вирішив випробувати його на міцність. Взявши лезо меча в долоню, він з невеликим натисканням почав м'яти сталь, поки вона з дзвоном не розкололася на уламки.

- Вибач, що ти там казала, я не слухав, - невдоволено відламував залишки стали від дорогої рукояті, перепитав Баал.

"Я ...", - відкашлялася Астра, від легкого шоку, і продовжила. - «Думаю, що цією залізкою королі нагороджували своїх поданих. Гарний, але марний. Ти молодець, що вирішив тільки каміння та золото забрати, а не тягатися з ним лісом».

- А чи не ти зараз розпиналася, про якісь вулканічні нитки, рідкість і унікальність, заздрість гравців? - примружився в порожнечу Баал, з насолодою знущаючись з єдиної співрозмовниці за останні дванадцять років.

"Тобі почулося", - відмовлявся дівочий голос, причому гравець навіть міг собі уявити її вираз обличчя та надуті губки в образі.

Хлопець голосно і розкотисто засміявся, навіть не вірячи в ці щири емоції Астри. Два світи кардинально відрізнялися один від одного, навіть такими безтурботними моментами, заспокоюючи жорстоке серце гравця.

- Орієнтир, який не сплутаєш, у нас уже є, так що нова спроба, благо впертості мені не позичати! В дорогу! - Баал засунув золоту рукоятку з камінчиками за пояс на спині, і рушив далі від створеного пня.

Повільно він пробирався через густо засіяні стовбури та чагарники, зрідка вдаючись до допомоги свого масивного помічника, зі зламаною гардою, прорубуючи собі місце для проходу. Іноді йому траплялися дикі ягоди, які за порадою Астри могли бути придатними для їжі, і робив собі привал, щоб трохи підкріпитися.