12.6.

— Де ви були?! — тихо прогарчав Гарт, схилившись до Честейн. Його очі потемніли, але від того ряхтіли більш яскраво та гостро, мабуть, від стримуваних почуттів.

— А магістр Шловур хіба не сказав? — Честейн зробила великі очі, наче легковажна та довірлива дурепа, що нікого ні в чому не підозрює. — То знизу, то зверху, а то десь посередині…

Гарт у відповідь аж зубами скреготнув. Але то й все, що він встиг зробити, бо…

— Пане ректоре, — голосно пішов у бій за справедливість Шайлер, — чи ви знаєте: наскільки часто дракони навчаються у загальних закладах поряд з людьми?

По губах герцога промайнула ледве помітна тонка посмішка.

— Частіше, аніж можна себе уявити. Ви й самі знаєте, що цей інститут найелітніший навчальний заклад імперії. І поза її межами також, — відповідав дракон рівно, впевнено, спокійним голосом. Відразу зрозуміло: може щось десь і трапилось, наприклад: мор, війна та голод, а у його світлості завжди усе гаразд. Крижаний характер.

«І то правда. Він же менталіст, — згадала Честейн, — вони навчені контролювати емоції». Дівчина про цей факт забула, бо з нею герцог-найвеличніший-менталіст-імперії напрочуд часто ті самі емоції демонстрував. Та, може, лише прикидався?

— Рокбурн єдиний, — продовжив герцог, — та нащадків у драконових родах набагато більше, аніж місць в інституті.

Натяк, що деяким людям, котрих попри все взяли до такого найелітнішого місця, був більш ніж прозорим. Честейн здивувалась, що Шайлер втримався і не піддався на провокацію. Та чи здатен він на рівних тягатися з таким суперником, як дракон-менталіст, що розміняв вже третю сотню років?

— Це все, про що ви бажали поговорити, пан Еколт? — герцог був сама люб’язність. Крижана.

— А ви, як ректор, вважаєте, що ніякої важливої теми в нас нема? — Шайлер почервонів, але щосили намагався втриматися у рамках ввічливої бесіди. Може ви знаєте випадки, коли студентів-драконів в людських університетах змушували виконувати завдання, які їм не під силу? Які наражають їх на смертельну небезпеку?!

Герцог так показово удав, що глибоко задумався, що ніхто йому не повірив. Честейн ледве не підскочила, так хвилювалася за друга — стримається чи ні? Похід за справедливість все більше перетворювався на театральну виставу одного актора — його підступної світлості.

— Мм-м… знаєте, пане Еколт, навіть уявити собі таку ситуацію не можу. І не тому, що вважаю людей настільки продуманими, сповненими чеснот та відповідальними. Просто дракони — наймогутніші з божеських створінь. До речі, про це написано навіть в підручниках людських університетів. Істина, що не потребує додаткового підтвердження.

«Ха! Наймогутніші, як же, як же…» — подумки відповіла герцогу Честейн, яка в дечому сильно сумнівалася. Після того, як познайомилась з Голосами. Ох, не дарма вони так не хочуть говорити з драконами. Поміж ними точно у минулому було протистояння. Тому-то дракони старанно вимарали з історії всякі свідоцтва про таку могутню силу. Це поки все ще її здогадка, та вона шукає докази…

У бідолашного Шайлера від такої одповіді губи стали геть білими.

— Чого ж всі мовчать? — у відчаю спитала Честейн. Хотіла подумки, а вийшло вголос. Дякувати, що хоча б тихо. Привертати до себе увагу герцога не варто було, не в її випадку так точно.

— Тому, що всі, окрім нас, зараз знаходяться під ментальними чарами, — схилившись, ледве чутно прошепотів Гарт. — Ваша поява трохи не зірвала показове покарання…

— Як?! За що?..

Рудий лише зі стражданням закотив свої зелені очі, наче на стелі, або десь далі — у небі було написано, за які гріхи боги покарали його такою дурепою поряд.

Ірвен, що також прислухався, повернувся до Гарта за відповіддю. Мабуть, усім людям не ясно те, що для драконів само по собі зрозуміло.

Та як би ж Гарт і мав намір щось пояснити, то не встиг би.

Постукавши, з’явився Мартрайт, а за ним слідом — недобре згадуваний пан Шловур — викладач ДТТД, архімагістр Рокбурн та ще декілька викладачів. Обличчя у чоловіків радощів не виказували. Та Ася сама собі пораділа, коли побачила, як витягується пика у Шловура.

Не чекав вже? А вони… приперлися.

Шайлер також зрадів появі того, чий вчинок став приводом до скандалу з ректором, у якому, чого тут приховувати, баронському сину було не виграти. Тут герцог Фрадмерт міг переграти не тільки набагато молодшого за нього хлопця-людину.

Герцог і по самолюбству магістрів невимушено вдарив. Просто не звернув на їх появу ніякої уваги. Навіть архімагістр задумливо насупився.

— Знаєте, Еколт, — наче все що продовжував розмову сам на сам з Шайлером, сказав герцог, — а я радий, що ви так не схожі на свого батька.

Честейн зойкнула — вона пам’ятала, що єдина згадка про це миттю доводить товариша до сказу. Як би не накоїв зараз нічого!

— Згодом, — мов нічого не помічаючи, продовжив герцог до Шайлера, — років так через сорок, ви станете поправді цікавим суперником.

«Не треба так хвалити, краще сокиру дай!» — на думку Честейн саме це н говорило, а кричало лице побілілого Шайлера.

— Та за порожньою балаканиною не станемо гаяти часу, призначеного для навчання. Не будемо створювати зайвого приводу для слушних нарікань. — Герцог відвернувся від Шайлера, якого вже трясло. Та навіть Честейн вже трясло, а вона не стояла перед ректором і не питалася взяти над ним верх.